Розділ 21.2 Devil in disguise

You think the devil has horns? Well, so did I
But I was wrong, his hair is combed and he wears a suit and tie
He's nice, polite, he'll catch you by surprise
A smile so bright, he's the devil in disguise

Devil in disguise - Marino

Її кабінет був саме таким, яким уявляла. Просторий, з багатьма моніторами та що на них зрозуміти було складно і лише потрібно було здогадуватися як сама Асін в цьому розбирається, але можливо цьому навчають. 

Або знання просто приходять за замовчуванням, щойно отримується такий статус. Вона сиділа в кріслі і навіть не звернула уваги, що хтось зайшов. 

– А це ви? – повернулася вона до нас і лише тоді я зрозуміла, що вона відклала свій ноутбук вбік. 

Невже щось писала? 

– А це звичка, – відповіла вона, простеживши за моїм поглядом, – навіть, зважаючи, на мою роботу усе одно мушу щось писати, – сказала вона з усмішкою, а потім додала таємниче, – от зараз пропрацьовую черговий сценарій нашого світу у стилі, що буде, якщо. Ох точно, як ваші справи? – запитала згадавши, що ми тут забули. 

Тео зробив крок вперед і запитав пильно поглянувши їй в очі. 

– Асін, а може ти нарешті розкажеш усю правду, – я аж здригнулася від того як звучав його голос, але Асін навіть не сіпнулася, але й стандартного питання – не розумію про що ти, теж не було. 

Думаю, вона вже давно знала що ми знайшли. 

– Дивно, що ти задаєш це питання. Хіба ви ж не мали все дізнатися самі, – натомість її голос звучав, наче – та я ж все вам на блюдечку представила, залиште мене в спокої. 

– Сіно, – звернувся до неї він далі, – я хочу бути у вас впевнений і не хвилюватися, що ви насправді від початку прикидалися жертвою, – сказав Тео, сподіваючись почути від неї бажану відповідь. 

Вона нарешті перестала поводити себе так байдуже і почала сприймати ситуацію серйозніше. І хоча все ще сиділа так само розслаблено і навіть рука її не здригнулася, але щось у її міміці стало інакшим. 

– Що ви там такого прочитали, що задаєш такі питання? – вона ледь простукотіла пальцями і щось у цьому русі здалося знайомим. 

Сіона поруч здивовано поглянула на її руку, наче щось згадувала і це викликало у неї недовіру. 

– Та ні це точно неможливо, – запевнила вона себе і видихнула. 

Елевонда. І як я відразу не здогадалася. Просто навіть подумала не могла. 

– Що саме ти й закрила проєкт, який міг бути нормальним. Тебе ж завжди цікавило лиш те, що може принести користь і вигоду, – його тон був надзвичайно розчарованим. 

Дивно, але ж там і слова про це не було, тоді як він те помітив. Ми переглянулися між собою і тиша, яка завмерла в приміщенні можна було різати ножем. 

Асін дивилася на Тео, наче уперше його бачила і не могла впізнати людину, яка стоїть перед нею. 

Асін. Сольма. Але я не могла. Я точно не могла. Я б нізащо в житті не заподіяла б шкоди комусь. Я ж не стала якимось чудовиськом. Мені потрібне швидше пояснення. 

Елевонда. Вибач, одночасно писати і те і те ще не навчилася. 

Вона підвелася з крісла і здавалося ноги її не тримали, складалося враження, наче зараз ще трохи і вона впаде. 

– Що там було? – голосом, який лунав як з підземелля повторила питання ще раз. 

– Не схоже, що ти граєш, – нарешті здався Тео і кивнув Сіоні. – Лексі, дай будь ласка, флешку, – сказав він, звернувшись до неї.

Вона невпевнено дістала флешку і завмерла з нею в руках. Між ними пройшов беззвучний діалог і після декількох хвилин мовчання вона передала її Асін. 

Та швидко підключила її до свого особистого ноута і заплющила очі.  

Сіона зайшла у потрібний документ і тихо прошепотіла. 

– Можете читати. 

Вона розплющила очі і уважно вчитавшись в текст голосно розсміялася. Я вжахнулася інстинктивно наблизившись до Ашера і він ледь обійняв мене. 

– Мій сміх завжди звучав так само, – запитала, поглянувши в його очі, у яких відбився панічний страх. 

– Значно гірше, – прошепотів він, але відштовхувати мене не збирався. 

Її усмішка була по справжньому божевільна і цього разу це не було прикиданням, тому й лякало ще більше. 

Айрін підійшла ближче і обійняла її, щось тихо сказавши. 

– Я повбиваю їх, – прошипіла Асін, – сміття, яке забули утилізувати. Я зроблю це навіть, якщо буду ненавидіти себе усе життя і навіть, якщо отримаю можливість регресувати, – сказала вона і здавалося готова вже виконати свою погрозу, – Господи, прости мене, грішну, і помилуй, але у мене справді більше немає терпіння, – вона перехрестилася і сказавши тихе "Амінь" попрямувала до виходу. 

Але на порозі її вже чекали Кесседі, яку ми вже бачили краєм ока раніше і невідомий чоловік з білим волоссям і червоними очима. 

Елевонда. Дейм, чи не ти це? 

Деймларіон. Ну а хто ж ще. Але, мила моя Тесс, у тебе хоч одна адекватна версія є? А то тільки й роби, що слідкуй аби одні не вбилися, а інші не повбивали когось. 

Елевонда. Я в процесі пошуку. Але бачиш, з цим накладка. Яке їхало, таке й здибало, як то кажуть. Але я думала, що Асін твоє кохання, ні? 

Деймларіон. Я тебе прошу, Тесс. Які почуття, коли я лише як та нянька.  

Елевонда. Дякую, ти зробив мій день кращим. Сам демон Спокуси і нянька. 

Деймларіон. Ну а що, а перед тим, ще був Тенебріс. 

Елевонда. Ну нічого напишу якусь тобі книгу і влаштую бідосі відпустку, що вже. 

Асін підняла на них порожній погляд, але коли побачила на руках в Кесседі тигрову кішку, яка світилася ледь помітним системним світлом, одразу оживилася. 

– Краса моя чотирилапа, – вона простягнула до неї руки і та застрибнула їй на коліна, зручно вмощуючись, – щоб я без тебе робила, чарівне тваринчатко. 

– Чому ти її не пускала, вона так до тебе рвалася? – з докором поцікавилася Кесседі.