Розділ 21.

За цей час багато що змінилося. Але щоб зрозуміти як усе дійшло до основних подій потрібно розповісти попередні. 

Тепер, коли ми дізналися про наші минулі життя стало зрозуміло чому Асін дозволила нам робити усе що заманеться і чому все ще більше віддаляється від “Зустрінемося завтра” Тепер я навіть думаю про те, а чи зустрінеться Сіона зі своїми батьками взагалі і чи настане те завтра. 

Поки я у цьому сумнівалася, але була впевнена, що Асін знайде спосіб врятувати свій сюжет, хоча все залежить від її вибору. 

Отже, почалося усе з Тео. Мабуть, у цьому житті він вирішив діяти на випередження. У Зустрінемося завтра була згадка про його зізнання, яке перевели в жарт і потім вони з Сіоною спілкувалися, наче нічого не сталося. Що ж сьогодні я могла з першого ряду спостерігати за цією сценою. 

Розмова наша як завжди перетікала з теми на тему і ось дійшло до

– Знаєш, ти мені подобаєшся, – як би між іншим кинув Тео.

Вона на мить завмерла, але потім вирішила, що це просто не може бути те, що першим спало на гадку і сказала. 

– Авжеж, ти теж мені подобаєшся...як друг, який може мене терпіти. 

Він важко зітхнув, а тоді рішуче підійняв на неї погляд і випалив. 

– Я мав на увазі те про що ти подумала від початку, Лексі, – насамкінець його голос стишився до шепоту і останню фразу почути не вдалося. 

–  Жартуєш? –  перепитала вона зі зляканим виглядом, –  це не смішно, знаєш, –  сказала вона і хотіла ображено стукнути його кулачком. 

І тут…замість того, щоб погодитися з нею, Тео почав діяти інакше. Я розумію…він же мабуть два життя тупив…третє це вже якось занадто. Айрін аж підсіла ближче до мене, щоб краще бачити. 

–  Мій брат такий дорослий, вже сам першим зізнається, –  сказала вона тихенько, щоб лише я почула. 

Він притримав її руку і тихо сказав. 

–  Це не жарт. Ти справді мені подобаєшся Сіона і я не збираюся відступати. 

Вона відсахнулася і піднявшись з місця відступила на декілька кроків назад. 

–  Я..я подумаю, –  і швидко рвонула. 

–  Та це ж не в той бік навіть, –  розсміявся Авельд поруч, –  бачу у цьому житті ти нарешті навчився нормально озвучувати свої почуття. 

–  Чиє б нявчало? –  зміряв він його невдоволеним поглядом, –  ти хоч колись говорив про це, Аше? –  закинув він камінь в город мого чоловіка і він знічено замовк. 

У нас не такі стосунки, у нас вони складні й заплутані. Тож слова кохання завжди здавалися зайвими. І все ж мені здається, наче колись він усе ж був першим. 

А ще цього разу наш дипломний проєкт було розділено на два один як дослідження систем і як вони впливають на нашу реальність, а інший це створення чіпу, який не шкодитиме тваринам а буде…

Я зірвалася з місця і побігла в лабораторію. Ну точно! Не потрібно робити чіп, ми маємо змінити сам засіб, а не спосіб як його покращити. 

Ашер

– А її яка муха вкусила? – пробурмотів Тео. 

– Вона в лабораторію, – відповів я і ми поспішили за нею, паралельно, написавши Сіоні.   

Наздогнавши її ми пройшли в приміщення, де як завжди кипіла робота, а ще тут найчастіше можна було знайти нашу кураторку Євгенію Артемівну. 

– Пані Євгеніє, – покликала її Велері, вдихнувши повітря. 

– Чому ви всі тут? – здивовано подивилася вона на нас. 

– Ми від самого початку діяли неправильно, потрібно замінити чіпи, які потрібно вживляти вони у будь якому випадку нашкодять, – пояснила вона рішуче. 

Вона уважно слухала її слова і з цікавістю подивилася на неї. 

– Тоді, що ви пропонуєте, Велері? – запитала вона, пильно глянувши на неї крізь свої окуляри, ніколи не розумів чому вони у неї не звичайні, а затемнені. 

Вона на мить задумалася, а тоді обернулася до нас. 

– Ми ще не думали над цим, Євгеніє Вікторівно, – сказала Айрін, – це була спонтанна ідея, тож нам знадобиться деякий час для мозкового штурму, ми лише хотіли сповістити вас про це, – швидко допомогла з проясненням ситуації вона. 

– Гаразд, – усміхнулася викладачка і відправила нас на доопрацювання. 

Мабуть, тепер нас чекають ті самі божевільні завантажені дні, коли ми повністю були зайняті виконанням. Сподіваюся, ми принаймні встигатимемо спати й їсти. 

– Як розподілимо обов'язки? – запитала Еринія, коли ми сиділи у порожній конференц залі. 

У нас були такі приміщення для кращого обговорення проєктів. 

– Давайте голосування, – сказала Айрін, – я за Вел, – вона здавалося хотіла сказати Рін, але стрималася. 

– А я за Тео, – відповіла вона відмовляючись від тієї самої відповідальності, що у неї вже колись була. 

– Гаразд, якщо більше немає пропозицій давайте кожний напише за кого голосує, – продовжила Айрін і виставила опитування в чаті команди. 

Я спробував згадати, що там писалося в книзі. Ми з Рін точно відповідали за інфу, Сіона за практику, а Тео…лідер і стратег. 

Мій вибір був очевидним. 

– Троє за Тео, отже, тобі й лідером бути, – він кивнув, але з таким виглядом, наче ну могло ж хоч в одному житті щось змінитися. 

– Може тоді ти Айрі будеш замом? – запитав він спершись на руку і подивившись на неї з лукавою усмішкою. 

– Гаразд, – сказала вона з вдаваною радістю, – що вже поробиш я й так співпрацюю з тобою. 

– А можна запитати? – почули невпевнене від Сіони, – як ви пов'язані між собою, окрім того, що ви брат і сестра, – після їхньої згоди продовжила. 

Хоча це не тільки її цікавило. Я правду кажучи теж так і не зрозумів ким був Тео. 

– Я ж втекла з дому, коли мене хотіли видати заміж ну й поневірялася то тут то там, – почала вона, – так я й потрапила в район міста, де вивчали бойову хореографію і навчилася використовувати віяло як зброю. Там мене й знайшов Тео, – завершила пояснення і здавалося більше розповідати не хотіла. 

– Щодо мене я допомагаю Асін і по факту контролюю усі тіньові схеми аби ніхто не зміг просковзнути повз неї, – з гордістю зазначив він.