Розділ 20. 1.

А потім сталося щось дивне. Ми знову стояли перед тим самим притулком і здивовано дивилися одне на одного. 

– Я ж не збожеволіла? –  перепитала вона. 

–  Якщо ти бачила те саме, що я то ні, хіба колективна шиза усе ж існує. 

–  Це були спогади з минулого життя, у тому в якому я дізналася правду, –  почули ми голос Асін, вона була як завжди зібрана і сьогодні її образ складався з білого. 

Ми привіталися з нею і почали чекати на пояснення. 

–  У цьому житті вони не змогли нічого зробити, але в минулому…багато тварин померли через досліди тих хворих. Я ж як системниця поклялася зберегти якнайбільше життів, –  сказала вона склавши руки на грудях. 

І чому у її тоні читалася вина? Невже…головне, щоб Рін не подумала про те ж саме. 

“Будь ласка, Асін, швидше переведіть тему” 

–  Марго обманула мене. Провела так легко і просто, вона змовилася з Нейтом і ще деякими професорами, –  сумно сказала вона, –  але краще вам усе побачити. 

Вона простягнула нам руку і перед нами відкрилася ще одна сцена. 

“Асін виходила з кабінету і ледь не зіткнулася з професором Теорії Віртуальних реальностей. 

– Вітаю! –  сказала вона і поспішила далі. 

А потім ми почули його розмову з ректоркою про те, що документи не вийшло підмінити. 

Асін видихнула і притулилася до стіни. 

– Готово. Вийшло. Отже шебарги, я їм ще влаштую. 

“Я назвала жалюгідними невдахами, але в цьому випадку це означає ще й сміття” 

–  У минулому житті я не змогла знайти звідки ноги ростуть, у попередньому дізналася, хто за цим стоїть і тоді згадала, що він спеціально штовхнув мене і тоді, коли допомагав підіймати поміняв документи, –пояснила Асін, а ми дізналися про те, що швидше за все живемо вже третє життя. 

Тоді ми справді можемо його змінити? 

Наступним був спогад як вона читала договір і від того, що насправді там мало бути ми вжахнулися. 

–  Невже ціна цих чипів така висока, я завжди думала, що це просто крута функція майбутнього і навіть не знала наскільки через них страждають наші улюбленці, –  навіть Рін стало боляче від того, що вона там побачила і вона не витримала і заплакала. 

Елевонда. Я думала так само, а за цим он що стояло. 

Від кількості побічних ефектів, які могли бути від цього чіпу будь кому стало б лячно. А ще від них тварини жили значно менше. Погляд Асін з кожним прочитаним словом ставав все більш розгубленим, а її пальці стискали листки так, наче вона готова була порвати їх на шматки у будь який момент. 

Завершивши читати документ вона підвелася з крісла, тільки зараз зрозумів, що вона знаходиться буквально у себе вдома. 

Але ж я бачив, що її будинку більше немає на власні очі, то ж як вона це провернула. 

“Він назавжди у моєму серці. Я його осистемила” 

Тепер усе стало зрозумілим. 

Вона відкрила двері своєї кімнати, випила склянку води перед тим виливши туди якісь краплі. 

Тоді повернулася в кімнату і вийшла з неї перевдягнута у одяг червоних і чорних відтінків. В житті не бачив її у такому одязі, тож це було незвично і наче зовсім інша людина. 

–  Якщо у нашій реальності не можна викликати таксі Делюкс я сама помщуся, –  прошепотіла вона і я здивовано спостерігав за тим як вона поклала в сумку пістолет. 

Елевонда. Ось чому не можна зачіпати тих, які виглядають як насйспокійніші інакше бідними будуть всі. 
–  Як там говориться, яка ж вона слей, –  прошепотіла Рін захопленопоруч і я зрозумів, що здається не один я тут в Асін закоханий. 

Спогад перемістив нас назад у кабінет ректорки та цього разу усе було інакше. 

Асін розлючено відкрила двері, а потім зачинила їх на ключ. 

Далі наставила пістолет на ректорку і сказала зловісним тоном. 

–  Поговоримо? –  запитала вона і якби я не знав подумав, що вона справді психопатка. 

Ця посмішка…хоча вона точно взяла її з героїв дорам, але наскільки натурально повторила. Цікаво чого вона взагалі не вміє, бо такого акторського таланту навіть і Рін не було. 

І пані Маргарита теж повірила. Тому що вона втиснулася у крісло і її голос ледь помітно тремтів, коли вона відповіла. 

– Асін, мабуть, ти щось не так зрозуміла? Може опустиш для початку зброю? –  попросила вона, але авжеж ї прохання не було виконане. 

–  Не хочу, –  протягнула вона, –  мені здається, що так ти будеш краще комунікувати, –  сказала вона холодно і підступила ближче. 

Іншою рукою вона вийняла документ і запитала тихо і з погрозою. 

–  Не поясниш, Марго. Мені вельми цікаво, що це таке, –  вона сіла навпроти неї і від цього наша ректорка здається хотіла б вистрибнути у вікно, але думаю вона втратила цю можливість щойно за Асін зачинилися двері. 

Зрозумівши, що її виклили, а шляхи для втечі перектрито вона одразу змінила свій вираз обличчя, показуючи справжню сутність. 

Ось так тобі й маєш, а не перший погляд узагалі хороша і добра людина з бездоганною репутацією. От тобі й маєш. Чому всі у погоні за більшою вигодою втрачають себе і стають або майже або абсолютними чудовиськами. 

–  Дізналася усе ж таки? –  її перекосило від гніву, –  але ж увесь цей час ти здавалася тією, якою легко крутити як заманеться, то що змінилося? 

Рука Асін здригнулася і вона випадково натиснула на курок. Та на це було байдуже, важливіше, що Асін враз втратила свій настрій і наче стиснулася від глибокої образи. 

Перед нашими очима швидко пробігла декілька різних спогадів, які не вийшло роздивитися. 

Вона вдихнула і видихнула, розплющила очі і подивилася на Марго, одяг якої почав забарвлюватися кровю. 

Асін злякано подивилася, а тоді дістала флакон і полила на рану, яка одразу ж почала затягуватися. 

–  Вибач, –  прошепотіла вона, не знаючи, що тепер робити.

–  Ти ж планувала це зробити, хіба ні.