Розділ 20.

З часу останніх подій пройшло два роки за які насправді не так і багато всього змінилося, хіба що Айрін усе ж приєдналася до нас в командних проєктах. Як я і розраховувала її присутність і справді допомогла Сіоні стати тією, яку ми знали в майбутньому. Вона все частіше дозволяла собі посміхатися і поводитися більш вільно. 

Це змушувало мене відчувати себе спокійніше, адже наша компанія була в зборі. Так як це й мало бути. 

Але події, на яку так чекала все не було. Кішка Віола, чомусь я думала, що вона була першою, але ні, як виявилося Діоніс в Сіони з'явився раніше. І тому я кожного дня сподівалася, що саме у цей ми з Ашом її знайдемо. 

Якщо подумати останнім часом усе так нормалізувалося, що наші стосунки з ним і справді змінилися, наче під впливом цього часу. У тому все потрібно було зрозуміти, а у цьому жити, але чомусь це засмучувало і відчувалося штучним. 

Я досі не знала чи сприймати це як ще один шанс чи як просто виставу акторами якої ми мимоволі стали. Підвелася з ліжка і, відкривши двері, зустрілася з Ашом, який стояв переді мною. 

Останнім часом я так звикла до цього нового життя, що з кожним днем усе більше забувала старе. Що як одного дня я й зовсім забуду, що ми не звідси. І звати нас не Авельд і Еринія, а Ашер і Велері. 

–  Віола знайшлася, ходімо заберемо її з того притулку. 

–  Справді! –  радісно вигукнула я і мій смуток враз як вітром здуло, якого тут ніколи майже й не було, –  тоді ходімо швидше. 

Замовивши літаюче таксі, ми відправилися за вказаною адресою. Повірити що ще зовсім трохи і вона буде з нами. В мене навіть сльози з очей виступили від розчулення. 

Вийшовши з нього побігли всередину. 

–  Вибачте та її нещодавно забрали, можливо ви оберете когось іншого…–  та далі я вже не чула. 

Наша Віола, хто насмілився її забрати! Якщо це не хтось з наших знайомих, то я так просто не віддам нашу кицюнечку. 

–  Хто це зробив? –  запитала я крижаним тоном. 

Дарма непокоїлася. Я Немез і завжди нею буду, яке б прізвище у мене не було. 

–  І якщо вам не можна давати контакти, –  продовжив Аш, –  думаю ж ви можете описати нам їхню зовнішність? –  запитав він доброзичливим тоном і з усмішкою за якою я була певна ховалася погроза. 

–  Дякую, –  шепнула я. 

–  Це був чоловік з світлим волоссям і дівчина з світло блакитним, майже білим, –  відповіла вона, мабуть, вирішивши, що краще відповісти, –  а тоді тихіше додала, –  вони пішли пішки у той бік можливо у вас вийде їх наздогнати. 

–  Дякуємо, –  сказали ми і побігли у той бік. 

Ашер 

Чому ж усе так складно, коли мало бути надзвичайно просто. Повірити не можу, що ми зазнали такої невдачі. Серйозно з під носу забрали і викрали посеред білого дня. 

–  Асін, її забрали, можеш щось взнати. Знаєш когось з таким описом, –  я переказав, одразу подзвонив до неї, сподіваючись, що якщо щось раптом допоможе. 

–  Повтори ще раз, –  прошепотіла вона і здається готова була телепортуватися в цю ж секунду. 

–  Що сталося? –  стурбовно поцікавилася Еринія. 

–  Це ж та мерзота, якщо не помиляюся, –  прошипіла Асін і мабуть такий самий вигляд у неї був лише тоді, коли вона згадувала про свій дім, який втратила, –  вони знущаються з тварин під приводом благодійної організації чи щось таке. Я шукала їх останні років десять, невже нарешті доберусь до тих вишкребків. 

Її тон був таким, наче вона вб'є на місці тих нелюдів і з особливою жорстокістю щойно побачить. 

Вона завершила виклик одразу ж як договорила. Еринія занепокоєно дивилася, чекаючи моїх наступних слів. 

–  Нам потрібно поспішати і чесно я не знаю кого потрібно буде рятувати, –  пояснив я, бо й справді не знав, хто зараз у більшій небезпеці – наша Віола чи ті, хто її забрали. 

Повернувши за ріг ми побачили Асін, яка розмовляла з тими людьми от тільки вигляд її був таким, що змусив нас просто стати поруч з нею і слухати, що вона говорить. 

– Здається мені тепер теж Асін подобається, –  захоплено прошепотіла Рін, –  яке щастя, що вона на нашій стороні, а не проти. Не хотіла б стати її ворогом. 

І все ж…можливо вона помилилася у своїх висновках. 

–  Вони дуже довго шукали саме цю кішку, тому чи не були б ви добрі віддати її, –  її голос спокійний і байдужий і зараз чимось нагадував Еринію тоді, коли вона хотіла отримати бажане, але зовсім не хотілося докладати зусиль. 

–  Але ми прийшли першими, –  відповіла дівчина з якоюсь самовпевненістю. 

–  А ми планували зробити це першими і навіть домовилися про цю зустріч, –  не втрималася й сама Рін. 

Декілька хвилин запанувала мовчанка і усі дивилися одне одному в очі не збираючись відступати, аж поки мені не кинулося дещо в очі. Чому так тихо? У книзі і в додаткових історіях згадувалося, що вони любили бути на вулиці і ненавиділи сидіти закритими в переносках, то ж чому…

І ще дещо…а як так узагалі вийшло, що ці двоє вміли говорити. Чи справді це було через спеціальний чип для розуміння мови своїх домашніх улюбленців чи щось інше?

–  Вибачте, а чому вона не подає жодного звуку? –  поцікавився. 

–  Вона спить, –  відповів чоловік, та я його словам не повірив. 

–  Чи можна перевірити у мене є ветеринарна освіта, –  сказала Асін обережно, наче боялася їх злякати, –  з вашого дозволу, –  вона опустилася навпочіпки і відкрила двері переноски. 

 – Віола, –  скрикнула Рін, –  чому вона у такому стані? –  прошепотіла вона злякано і закрила рот руками, стримуючи крик. 

Я опустив погляд вниз і так і закляк, вона була поранена і вигляд у неї був таким, наче життя її скоро покине. Але ж хіба у такому стані ми знайшли її? Нічого не розумію, Асін, що використила нас? 

–  Ваш час вийшов! –  сказала вона підвівшись з місця, а потім вона нарешті дала волю своїм емоціям, –це ж ви ті чудовиська, які проводили досліди над нещасними беззахисними тваринчатками. Господи, як у нашому світі взагалі можуть ходити такі монстри як ви, –  а потім її тон змінився на крижаний, –  у головній лабораторії і офісі вже проводять обшук, і повірте ви поплатитеся за все, –  у її погляді не було ні краплі поблажливості, здавалося вона готова розчавити їх тут і зараз.