Розділ 19.

На ранок я прокинулася з думкою, що останнє чого я хочу це йти в універ. Ще й перша пара Квантова фізика. Мені справді подобалося вчитися і дізнаватися нове, але було б ще краше якби я могла не ходити на деякі обовязкові предмети. 

Голова страшенно боліла, серйозно, не вмієш пити не пий. На жаль, імунітет до алкоголю у мене був не такий як в Асін, яка чи то через систему чи вроджено могла довго не пяніти. Та й навіть так швидше за все допомогла доставити інших на пару з Меріт. Вона теж могла похвалитися чудовою стійкістю. 

Яким було моє здивування коли я подивилася вбік. 

– Тільки не кажи, що це номер в готелі. 

– Айрін сказала що сюди ближче, а до гуртожитку ми не встигаємо через комендантську, – сказав він сонно, і додав заспокоюючи мене, – вони в інших номерах. 

– А ясно, – кивнула я. 

На тумбі біля ліжка стояли дві склянки з водою і була записка виведена нерозбірливим почерком, але я одразу зрозуміла авторку цього. 

“Для бідось які не вміють пити. Краще навіть не починайте” 

Я подумки їй подякувала і швидко випила свою склянку, а тоді згадала про дещо надзвичайне важливе. 

Подивилася на годинник і похолола. Ми запізнювалися на пару. 

– Я у ванну! – сказала я і швидко побігла в потрібні двері, ледь не переплутавши їх з виходом, з переляку авжеж. 

Боже, нам кінець, це ж найсуворіший викладач і якщо ми запізнимося бодай на одну квантову секунду, можна забути про те щоб здати його предмет. 

І невже мені прийдеться йти в тому самому одязі. 

Прийнявши душ я написала усім про те де вони і що взагалі робити. 

– Я про все потурбувалася, – сказала Айрін, коли попросила зібратися нас в її номері, вам з Сіоною немає про що хвилюватися. 

Не пам'ятала, щоб у неї була така риса характеру, та й взагалі вона у книзі і насправді були, наче дві різні людини і інколи у мене виникала думка, що вона випадково потрапила в минуле, а не народилася там. 

А якщо…

Невже це може бути правдою. 

– Але ж це трохи незручно, – обережно сказала Сіона, не бажаючи приймати чиюсь допомогу. 

– Мила моя, не вигадуй, краще одягнути новий одяг і бігти на пари, –спробувала м'яко підвести її до потрібної думки. 

Елевонда. Але в менше інше питання у них же пари в першу зміну і завершитися вони мали десь в 13 з чимось, тоді вони там що в тому ресторані цілий день сиділи. Вічно у мене хронологія на дві ноги кульгає. 

Що ж з нею буде складно, як довго її потрібно буде витягувати з цього яйця черепахи і як довго потрібно буде чекати на те аби воно тріснуло і Сіона змогла відправитися до моря. Навіть, якщо спочатку йти буде страшно ми маємо бути поруч. Тому що бачити її такою було шкода. 

Хоча можливо потім вона лише прикидатиметься аби нас не засмучувати, якщо подумати складалося враження, що у книзі ми не цікавилися нею, так як потрібно. Отже, потрібно буде усе виправити. 

– Але ж…– спробувала заперечити вона. 

– У тебе є дві хвилини, щоб переодягнутися, – холодно сказала я. 

Я казала щось про те, що маю бути мякшою, що ж тоді ми на потрапимо на пари завтра. 

– Мені для тебе нічого не шкода, – сказала Айрін, яка вже переодягнулася і чекала на нас. 

А точно, за думками про Сіону забула, що теж не одягнена. Розмір був ідеально підібраний і кольори теж чудово мені підійшли, єдине мені було дивно у спідниці, адже зовсім не звикла їх носити. На відміну від Айрін у якої це було спільно і з тим якою я її знала. 

Зібравшись ми вийшли з кімнати і побігли ловити найближче літаюче таксі назву якого я вічно забувала. Воно було дороге, але й у нас не було часу. Хоча Тео вирішив його оплатити через, що Сіона й зовсім принишкла. 

Ну звикай, твій чгг завжди все сам вирішує і ніколи не питатиме думки інших. Хоча, якщо чесно я не хочу аби вони були разом, навіть з сюжетом. Але можливо…краще змінити усе інакше. 

– Ти якась задумлива, – сказав Ашер схилившись ближче. 

– Та от складаю план дій щодо цих двох, – я кинула короткий погляд на Тео і Сіону. 

– Може краще не лізти. Ти вже вирішила все з прізвищем, а то прийдеш, а там…

Я стукнула його по плечу, невже він до кінця життя юуде нагадувати мені про нього, отже Асін…інколи її шкода до глибини моєї темної душі, а інколи щиро хочеться побити, щоб вона перестала ставитися до чужих життів як до гри. 

Ми пройшли в свої кімнати в гуртожитку і вязвши потрібні речі поспішили назад. Ще я до універу на таксі не літала, але все буває перше. 

Ми встигли. 

Щойно зайняли вільні місця як у актову залу пройшов викладач. Я заплющила очі, спати не планувала авжеж, але так мені легше засвоювалася вся та маячня, яку вимагалося слухати. 

Ні, можливо це й цікаво, але розповідав він так, що потрібно бути не інакше я генієм аби зрозуміти, хоч одне слово. 

Та й виглядає він так, наче йому років як цьому університету. 

І тут я дещо згадала і розплющила очі уважно його розглядаючи. Одразу не впізнала, адже вживу ніколи його не бачила. 

– Тео, це що твій дідусь? – запитала я обернувшись до нього.

Хоча зараз він був виглядав на років сорок бо до його смерті було ще десь пятнадцять чи двадцять років. Все ж хронологію в книзі зрозуміти було важко.  

Він кивнув, а мені захотілося побитися головою об крісло переді мною. Повірити не можу, що я щойно думала про такого важливого персонажа. Але ж я сиділа достатньо далеко, щоб він не почув мої думки. 

– Такі студенти як…пройдіть у мій кабінет після завершення, – він назвав імена серед яких були й наші, єдину кого він не згадав це Айрін. 

Якщо подумати за сюжетом він наче не визнавав її своєю внучкою то ж не дивно, що не хотів мати з нею жодної справи. 

– Дискримінація, – прошипіла вона, – невже я винна у тому, що моя мати закохалася в іншого після смерті батька Тео, – з образою сказала вона і щойно дзвінок продзвенів вибігла з приміщення.