Розділ 18.

Я не знав як поводити себе з Тео в майбутньому, чи точніше, в книзі ми мали бути хорошими друзями, та зараз я зовсім не знав, що робити.

Просто той спогад…чи зможу я узагалі тепер забути бодай один з них? Асін пропонувала допомогу і говорила, що може так зробити, було б у мене бажання, та я ввічливо відмовився.

Та й щодо неї, вона пояснила, що буде з'являтися рідше, бо ми тепер можемо діяти самостійно. Чи є ще якась причина про яку вона не говорить?

Сподіваюся лиш, що вона не збирається жертвувати собою знову, і не зникне так просто.

Навчатися в університеті було дивно і незвично, а місцями й незручно. Авжеж, у навчанні на повстанців теж були теоретичні предмети, але ж ми не сиділи на парах так довго.

Мабуть, потрібно сприймати це як ще одне тренування, тільки цього разу терпіння. Відчуття, як коли в засідці сидиш і вичікуєш, ось тут щось схоже, тільки чекати потрібно на дзвінок перерви.

А ще самі предмети. Теорія віртуальної реальності, наприклад, навіть звучить як щось складне й нудне. А Порталознавство, так наче хтось фентезі переплутав з фантастикою і ти ніяк не можеш зрозуміти, у якому все ж жанрі знаходишся.

Повірити не можу, що Асін справді хоче аби ми це все вивчали. Що ж у попередньому часі було значно легше, а тут…

– Ти здаєшся страшенно чимось незадоволений, Аше? – почув голос Рін зовсім поруч.

– А ти напрочуд щасливою, Вел? – відповів питанням на питання.

Було незвично бачити її в ролі студентки. З сумкою на плечі у якій були зошити і плншет. Це як справжній сюрреалізм, та зараз на її обличчі все частіше з'являлася усмішка мабуть, і справді тут подобалося.

– Я отримую багато нових знань, яких у мене ніколи не могло бути у нас. Знаєш, я завжди мріяла здобути освіту про яку могла читати лише в історичних книгах, – поділилася вона.

Я на мить навіть завмер, дивно було бачити таку її сторону, а ще з пам'яті виринув спогад про те, що вона й справді колись таке говорила. Еринія багато чому навчалася як представниця роду Немез, та це було вдома і завдяки знайомствам.

А вона хотіла, хоча б один раз піти ось так як звичайна людина.

– Нам потрібно одружитися!

Занурений в думки я навіть не зрозумів чому вона раптом про це сказала.

– Налякала. У честь чого?

Я узагалі не збирався найближчим часом одружуватися особливо з нею, а тут на тобі. Подивився на неї з деяким роздратуванням і вона тихо прошепотіла.

– Просто ти бачив яке в мене прізвище. Непийчай.

Я справді старався стриматись, але це було вище моїх можливостей. І це ж в людини улюблений напій якої чай, сказати, щоб вона його не пила. Я розсміявся і відвернувся до вікна аби не ображати ще більше.

– Ну так не пий чай.

– Тоді ти не пий каву, – не залишилася в боргу вона.

– Добре, то ти хочеш змінити прізвище на моє через одруження? – нарешті запитав я вже серйозно, – але чому ти не можеш просто змінити його? – поцікавився, адже це вирішувало її проблему і без радикальності.

Вона подивилася на мене як на бовдура і важко зітхнувши вже планувала втекти, але я таки схопив її за кофту. За руку брати її в коридорі універу не хотілося.

– Не так швидко…то що тепер ти не проти мого прізвище? – запитав ставши перед нею.

– Не проти, – буркнула вона.

– Знаєш, – передумав я з хитрою усмішкою, – і я не проти, подумати лишень, ти будеш з моїм прізвищем навіть, якщо й несправжнім. Знаєш помста теж буває дрібною і приємною, – дещо знущально відказав я.

Заради такого можна з нею й одружитися, що вже. Це ж не буде по справжньому лише заради того, щоб вона замінила прізвище. Раніше я не знав його тому що ми спеціально відвідували лекції так аби не перетинатися. І сніданку вистачало, щоб набачитися.

Та мабуть її роздраконили через прізвище інші, от вона й вирішила змінити ситуацію.

А стоп, ми вчимося лише другий чи третій день, то чому таке відчуття, наче тиждень пройшов.

Елевонда. То ж лише одна пара пройшла, чому відчуття, наче їх було десь три. Таке воно студентське життя, Авельде. Звикай.

Щойно завершилася остання лекція ми вирушили в заклад для подання заяви прямо так.

– Може тобі сукенку білу купити, а то ти ж у нас заміж виходиш? – продовжував знущатися з неї.

– Зате ти, мій майбутній чоловіче, прямо таки готувався до цього, – у тон мені протягнула вона і я згадав, що сьогодні вдягнув білу сорочку і світлі штани замість звичного чорного.

Мій настрій враз зникнув. І що тепер відповісти, щоб це не звучало як підтвердження її слів. Це ж треба було, щоб Асін і тут знайшла як все перевести у потрібну їй сцену. А він такий добрий навіть заспокоював її, якби знав, то в житті…гаразд він спочатку б її заспокоїв, а тоді сказав би усе що про неї думає.

І про такий спосіб розвитку стосунків між персонажами також.

Та все ж у магазин ми зайшли і вона довго крутилася перед дзеркалом вибираючи сукню. Най тішиться, усе одно в нашому часі такого не буде. Чи точніше буде, але в такій задушливій атмосфері, що й радіти неможливо. Та й у нас там не такі стосунки.

Я вже встиг подрімати поки вона нарешті мене покликала.

– Купила? – сонно поцікавився я.

– У нас має бути нормальне весілля, – ошелешила вона мене.

– У нас і нормальне? – здивовано глянув на неї, наче побачив примару.

А якщо подумати, то згідно сюжету книги ми й справді одружилися пізніше. Невже вона вирішила дотримуватися оригінальної історії. Та байдуже з нею.

Від того яким поглядом Еринія дивилася на одну з суконь захотілося одразу зіграти те кляте весілля, хоч сьогодні, аби вона могла відчувати себе краще. Чи це знову маніпуляція з її боку?

– Вона що занадто дорога для тебе? – перепитав, щоб ніхто не почув.

– Не вигадуй, – ображено буркнула вона і одягнувши знову її і заплативши щасливо вийшла з магазину.

І що я взагалі роблю думав, коли відкривав перед нею двері місцевого РАЦСу(хоча може в них інша організація в майбутньому, але мені було лінь вигадувати). А взагалі, може це треба було за якимось записом йти, а не просто так.