Частина 2. Cвіт "Зустрінемося завтра" Розділ 15. Spring snow

Коли вони потрапили в наступну реальність небо над ними було як і раніше чистим блакитним, що на якусь мить їй здалося, що вони все ще там в минулому.

Еринія вдихнула повітря на повні груди і відразу зрозуміла, що воно занадто вже штучне і стерильне. 

Авельд ще досі не прийшов до тями і вона не могла не турбуватися за нього. 

Нарешті він розплющив очі і одразу ж почав дивитися чи все з нею гаразд. 

– Я жива й здорова, – спробувала вона його заспокоїти, і вирішила, що нічого кращого не зробити як обійняти. 

– Я такий радий, – видихнув він, – я надзвичайно радий бачити тебе Рін, – і у його голосі у перша була щирість. 

Його тон завжди ображав її. Він ніколи не говорив правду, то ж і вона обманювала у відповідь, не знаючи, а чи потрібні йому її слова. 

Вона відступила на крок, а тоді простягнула йому руку. 

– Ходімо, Ашере, – ці слова означали, що тепер вони починають нове життя і вона хотіла аби він і надалі залишався поруч. 

– Цього разу ти не кидаєш мене, щойно ми опинилися у іншому часі, Велері, – усміхнувся він. 

Було дещо дивно так просто йти, наче вони звичайна пара, хоч це не так. 

– Не бачу в цьому необхідності, – холодно відповіла вона, що ж над тоном ще варто буде попрацювати. 

– І все ж чому цього разу імена не українські? – раптом запитав він, коли вони йшли вуличкою і перше, що кидалося в очі відсутність дерев. 

– Можливо ми студенти за обміном, – знизала плечем вона. 

Він дозволив собі розсміятися. І справді це могло бути правдою. 

Зважаючи на те, яку цінність для Асін несли різні рослини це було надзвичайно дивно. З нею більше асоціювався соларпанк, де технології існують в гармонії з природою. 

То ж можливо це не було її планом, а щось пішло не так. 

Вони не одразу почули як їх хтось кличе, занурені, кожний у власні думки. 

– Та в дельту. Авельде! Еринія! 

Обернулися і побачили Асін, яка стояла за декілька кроків від них, радісно всміхаючись. Цього разу її вигляд був інакшим. Темно синє, майже чорне волосся і дещо облягаючий топ, шорти, поверх була легка сорочка. Навіть вона змінила свій звичайний образ, підлаштовуючись під цей світ. 

– Асін! З тобою ж усе добре? – реакція Авельда, чи точніше тепер його прийдеться називати Ашером здивувала. 

Що вона пропустила, і чому він знову настільки наляканий? 

Асін тим часом ледь всміхнулася і м'яко відповіла. 

– Я ж казала, що зі мною усе добре, системницю не легко вбити звичайним способом, – заспокоїла його, а тоді додала дещо втомлено, – тепер ти розумієш мій вибір? – тепер вона запитувала так, наче їй і справді надзвичайно важливо почути відповідь. 

– Так. Це було моїм проханням від самого початку? – поцікавився він, а Рін відчула себе зайвою. 

Це було так дивно чути чиюсь розмову і відчувати себе третьою зайвою. 

– І у тебе вийшло, – усміхнулася вона з гордістю. 

А тоді розвернулася і як завжди швидко пішла вперед добре знаючи, що вони послідують за нею. З кожним кроком це місто подобалося менше, особливо після яскравого минулого. Як би ж лише можна було назавжди залишитися у тому часі. 

Воно давило на мозок своєю білизною і інколи здавалося, що жодного іншого кольору тут не існує. 

– Це місто жахливе, чи не так? – прямо запитала Асін. 

– Зовсім не твій стиль, – чесно зізнався Авельд. 

– Однозначно, – погодилася вона, – надто вже стерильне. Та й не схоже, що тобі тут подобається, – підмітила вона. 

Це було майже непомітно, та складалося враження, що Асін відчайдушно хоче звідси втекти. 

– Про це пізніше, – невизначено знизала плечем вона, – зараз важливіше інше…а тоді…а потім…з гуртожитком я вже домовилася, вам лиш потрібно заселитися. 

Вони переглянулися з усмішками. Хоч щось у цьому житті залишається незмінним. 

– Ми ж ще не говорили наскільки раді тебе бачити? – запитала вона ледь схиливши голову на бік. 

Асін ледь не перечепилася і Авельд уже навіть зробив крок вперед, щоб зловити її якщо що, але вона вирівнялася і подивилася на нас вражено. 

– Ви раді? – перепитала і подивилася на нас наскільки недовірливо, наче це аж ніяк неможливо, – я думала ви мене терпіти не можете після всього, що я вам зробила. 

І по її очах було видно, що вона справді так думала. Та для них це не становило вигоди, адже вона єдина, хто настільки турбувалася про них. Можливо, бо відчувала вину, а може усе від початку було щирим. 

– Авжеж, могла б і не сумніватися, – запевнив Авельд і ледь всміхнувся. 

Тією самою усмішкою яку потім так часто використовуватиме як Ашер. 

Асін зніяковіло відвернулася і пробурмотіла. 

– Треба вас швидше заселити. 

– А вона буває милою? – Рін з лукавою усмішкою глянула на Авельда. 

Вона уже давно все зрозуміла, то ж зараз насолоджувалася знанням. 

– Можливо, – кинув Авельд, але лише мить, а тоді знову подивився на неї, – невже це ревність. І до кого – до Асін? – недовірливо перепитав він, але вона лиш підморгнула і поспішила за нею. 

Незабаром вони пройшли в незвичну будівлю, яка височіла над іншими. Прямо був дивний екран на якому було написано 

– Так тут потрібно ввести ваші дані, щоб підтвердити особу, – почала пояснювати вона. 

– І не забувайте від сьогодні ви Велері і Ашер. 

Вони кивнули і поспішили до ліфту.