Розділ 14. Play with fire

З часу останнього спогаду минуло вже дуже багато часу, то ж знову бачити щось таке не хотілося. Не тоді, коли усе було відносно добре, коли ми з Еринією вже не мали такого впливу на життя одне одного як і раніше. 

Якби я мав можливість ніколи б більше і не повертався назад. 

Фарлосс ніколи не викликав у мене хороших асоціацій, але не думаю, що Асін дозволить нам залишитися. Сьогодні вона чітко це показала. 

То ж варто було лише чекати на той день, коли нам знову доведеться перебувати у тому місці. 

І все ж було щось не так у цьому спогаді я ніяк не міг зрозуміти, що саме я маю побачити. 

Нарешті двері кімнати прочинилися і я злякано відсахнувся від власної постаті. Коли це я взагалі таким розлюченим був? 

Хоча ні…щось пригадував, але настільки розмито, що навіть думок не виникло. 

Еринія прошмигнула за ним і не знаючи, що взагалі їй робити застигнула посеред кімнати, не наважуючись йти далі. 

– Альде, я можу все пояснити, – спробувала сказати вона, але я з минулого лиш штовхнув її на ліжко, що вона аж зойкнула від болю. 

– Альде, ти чого? – запитала вона, та тепер я знав, що її страх був точно награний. 

Вона все продумала від початку і до кінця. 

Якщо не помиляюся, то здається знаю, коли і чому це було. Тоді, коли дізнався, про її план щодо мене і Ірелін. 

– А сама нічого не хочеш сказати? – я й зрозуміти не встиг як мене затягнуло у власне тіло і я схилився над нею. 

Вона вже не відчувала себе так як спочатку і здавалося була певна, що знаходиться в абсолютній безпеці. От тільки, я добре знав, що сьогодні це не так. 

– Є вогонь, який зцілює, є той, який зігріває, а знищую щойно до мене доторкнешся, – сказала вона філософським тоном, наче зараз була відповідна сцена. 

Але зараз мені згадалося одна фраза з сучасного світу – Боже, який крінж. Що ж, мабуть, від презирливості у моїй усмішці навіть вона остовпіла і лише за інерцією продовжила фразу з спогаду. 

– Я просто хотіла тебе врятувати. Так як вміла, – продовжила вона тим своїм тоном, наче хотіла надавити на жалість і раптом не втрималася і розсміялася. 

Тільки не кажіть, що ця Еринія теж не зі спогаду. 

– Боже, ти ж не віриш моїм словам чи не так? – я здивовано завмер від її погляду, який одразу ж змінився. 

Що? Чому спогад так різко змінився і її реакція надто дивна? 

– Ти ж знаєш, що я ніколи не хотів аби мене хтось рятував, – я поцілував її так, наче від цього залежало моє життя, наче в наступній сцені я помру і правду кажучи сам не зрозумів чому це роблю, якщо насправді це більше сон, аніж спогад. 

Вона не дозволила мені відсторонитися, навпаки, (вирішила змінити рейтинг) вчепилася міцніше, наче я міг кудись втекти. 

– Дякую, що не пішов, – сказала вона ще одну фразу, якої там не мало бути, – я так боялася, що ти справді мене кинеш, – погляд її затуманених очей був повністю щирим. 

– Тому й не пішов, бо у цій реальності хіба ми зможемо одне без одного, м пробурмотів я останні слова тихіше. 

Вона зробила вигляд чи й справді не почула. 

І все ж це дратувало, що вона так легко покинула мене, коли змогла сама в іншому часі. 

Та тут…якщо подумати…

– Твоя посмішка дивна, – подивилася вона здивовано. 

– Та так нічого, – протягнув я знову її поцілувавши. 

Ранок наступного дня. 

– Як я думала, – сказала вона прокинувшись, – навіть свобода у іншому часі нам не допоможе. 

– Рін, – вражено прошепотів я, зрозумівши, що вона від самого початку потрапила у цей спогад. 

На душі залишився чомусь неприємний осад, наче я зробив щось неправильне. І що насправді ніколи не зможу втекти від сюжету. 

Вона обернулася до мене і лиш сказала. 

– Розчарований в собі? Тоді краще в мені я ж на це більше заслуговую, – продовжила вона. 

– Але чому? – нарешті запитав, – і коли цей сон чи що це таке завершиться? 

Вона задумливо усміхнулася і подивилася кудись на стелю, наче там мав знаходитися таймер. 

– Це усвідомлений сон, попросила в Асін колись навчити, – пояснила вона нарешті і додала просто, наче це все для неї нічого не значило, – щойно назвати кодове слово маємо вернутися. 

Я встав першим, мені не хотілося перебувати у її присутності ні хвилину довше. 

– Альде? – ображено запитала вона, наче я не мав право цього робити. 

– Якщо вже це усвідомлений сон, то тут може бути щось ще корисне, – буркнув я, але двері так і не відчинилися. 

От шкода, і чому я вирішив, що цей сон усвідомлений чи який він там діє не лише на обмеженій локації. 

Еринія як завжди збиралася так, наче їй на завтра потрібно виходити. 

Якщо подумати зараз було у неї багато чого, що дратувало мене. Інколи ж навіть здавалося, що робить вона це спеціально, от як зараз. 

Насамкінець вона сплела волосся в зачіску і закріпила заколкою. 

– Ходімо, що вже, – відказала вона невдоволено. 

Направду я очікував побачити що завгодно, та коридор був підозріло звичайним, наче й ми не йшли нікуди. Чи Асін нас обманула і ми повернулися додому? 

Та все ж було й відчутно, наче з простором з цим водночас щось не так. 

Наступним, що ми побачили були двоє дверей прямо перед нами. 

– Ліворуч, – одразу ж сказав я.

– Праворуч, – в тон мені додала Рін. 

Ми переглянулися і жоден не хотів відступати. Ми ніколи не хотіли відступати, будучи впевненими у своїй правоті. 

Невже буде, хто перший кліпнув або відведе погляд той і програв. 

Нарешті Еринія не витримала і зробила крок вперед до тих дверей, які вказав я. 

Вирішив не відставати і підійшов до тих, які обрала вона. 

Невідомо, що чекатиме за ними, та ми повинні впоратися.