Розділ 13.2

Асін була здивована, коли отримала ідентичні сповіщення від різних людей. 

Вона була впевнена, що двоє тягтимуть гуму, адже на їхньому місці вона б так і вчинила. Чи точніше вона завжди робила все в останній день і дедлайни обожнювала, бо це завжди додавало мотивації робити усе швидше і було мотивацією у ті часи, коли про її книги знало вона і декілька людей. Гаразд, тут вона мала на увазі, коли перегляди довго залишалися незмінними. 

І у ті часи, коли у неї ще не було комерційного кабінету і значно більшої відповідальності, аніж раніше. 

Усе ж велика різниця між тим, коли тебе не читає ніхто і між тим, коли тебе читають всі і як не одна книга так інша потрапляє у якийсь віджет. 

Асін. Так, де мій комерційний кабінет? 

Елевонда. Там де й мій. У запитах до Всесвіту, чекає на свою чергу в виконанні. 

Асін. Ну чекаєм тоді. Але ти звичайно, серйозно поставилася до моїх слів. 

Елевонда. Розважаюся, за твій рахунок. 

Асін. І все ж приємно. 

Тому у дуже рідкісні моменти, коли Асін хотілося спокою вона згадувала ті часи, коли могла писати так як їй зручно і ніхто б нічого не сказав. Але сказав би їй хтось до вісімнадцяти, що потім буде складно, вона б усе одно нічого не робила. 

Просто занадто далеким був дедлайн, а час тягнувся так довго, що здавалося повноліття не настане так швидко. 

Тому тепер в свої 22 вона все ще продовжувала робити усе й одночасно, бо інакше й не вміла. 

Так, а з чого вона взагалі починала і чому в своїх думках перестрибнула на цю тему. 

Асін сперла голову на руку і задумливо дивилася в системний екран. І про що вона знову забула? 

–  А точно, це ж про цих двох і що вони мені тут весь відпочинок перебили. 

Точно, дедлайни. 

Асін була впевнена, що вона може спокійно нічого не робити ще з місяців так два, а потім в останні дні згадати, що вона взагалі мала ж їх відправити. 

Але ж ні, їм захотілося попрощатися вже і зараз. Ну наче вона просила про це…вони ж мали зрозуміти…

Її погляд знову повернувся до екрану. 

Схеми, схеми і ще раз схеми. Ще одна маячня якою вона не хотіла займатися, але змушена. 

На телефоні була третя година дня і вона зиркнувши по сторонах дістала з сумки звичайний ноутбук. Відчувала себе так, наче збирається списувати в школі на географії, де була вчителька, яка це завжди забороняла і зробити це було майже неможливо. 

Та системні справи системними справами, а розділ сам себе не напише. 

У цей рік вона вирішила почати викладати ті книги, які колись так і не змогла. Усе ж Демонічну Сагу вона на відмінну від Тесс завершила значно швидше, а от деякі книги з минулого так і залишилися важким вантажем давити їй на плечі, не відпускаючи так просто. 

– А я була певна, що друга частина Без Сонця так і залишиться в планах, але ж ні. 

Раніше, вона була певна, щойно книга залишиться позаду її більше не написати, але вона помилилася. Авжеж це не буде так само як має бути і можливо у декілька разів гірше першого задуму, але це точно має право на існування. 

Асін так і не змінилася, вона не почала писати щось те, що подобається усім вона продовжувала писати те, що потрібне їй. 

Навіть, якщо такі книги будуть читати менше це не засмучувало, адже у неї завжди паралельно існували історії для людей. Таке життя, вона завжди знала, що ніхто ніколи не зрозуміє, що насправді вона хотіла вкласти у ці історії. То ж байдуже…вона не буде нічого змінювати. 

–  Асін, твій час звичайно дорогий, але ж не потрібно так ставитися до своїх обов'язків. 

Вона навіть не обернулася, знала, що позаду неї стоїть Кессі, тому просто продовжила писати так, наче вони сидить у своїй кімнаті, а покликала її мама чи сестра. 

Наче нічого не сталося перевірила чи немає ще двадцяти тисяч символів і зрозумівши, що ні продовжила. 

Її час ще не вийшов, то ж інші завжди мають просто почекати ці дві години, які вона цілком і повністю присвячувала своїм героям. 

Був час, коли їй прийшлося писати під час вибухів в укритті, але вона не зупинилася ні на мить, аж поки план не був виконаний. 

Ось і зараз вона перевірила ще раз, дістала блокнот і записала дані в словах і символах, закрила вкладку, вимкнула ноут і сховавши його нарешті обернулася до Кессі. 

Потягнулася і деякий час фокусувала на ній погляд, повертаючись вже в реальність. 

Голова досі завжди боліла після того, як вона підряд багато писала. Хотіла вийти з приміщення і піти на кухню, щоб зробити каву, але потім згадала, що вона не вдома. 

Та й якщо подумати її дому немає уже як півроку чи більше. Потрібно буде глянути на точну дату. 

Асін так і не називала квартиру домом. Звикнула – так, але визнавати не хотіла. Усе ж впертість Тельця це вам не просто слова, це як філософія життя. 

Важко втрачати –  легко звикати. Правду кажучи, вона вже й забула зі своєю пам'яттю, та все ж відчуття ж не зникають так просто. 

– Ходімо по каву, краще, тоді й поговоримо, –  сказала Асін нпримирливо, усе ж вона надто любила Кессі і насправді зовсім не хотіла створювати їй проблеми. 

Кееседі невдоволено подивилася на неї та усе ж змінила гнів на милість і відповіла. 

–  Ну якщо моя дорога Асін просить, то чому б мені відмовляти. 

Вони вийшли з системної кімнати і направилися великим коридором прямо. Насправді, пишучи королеву, вона й подумати не могла, що колись зможе ходити тими самими місцями, що й улюблена персонажка. Та доля завжди має цікаві повороти, навіть кращі, аніж вона сама складає для своїх героїв. 

Тепер вона була не просто координаторкою, однією з багатьох тут, вона була вище над іншими і була справжньою системницею. 

Уперше це налякало. Влада завжди була для неї чимось неправильним, вона ніколи не хотіла керувати іншими, бо боялася, що може ненароком зашкодити своїми діями.