Розділ 10. 1. Up In The Air

I've been up in the air
Out of my head
Stuck in a moment of emotion I've destroyed
Is this the end I feel?

Thirty Seconds To Mars - Up In The Air

Та все ж я звернув увагу на слова Еринії і почав сам вчитуватися у книги Асін. І зрозумів нарешті те, що вона побачила одразу, бо я не звертав увагу на добре приховані символи. 

На поверхні завжди був ідеальний сюжет, розіграний за нотами, де все було на своїх місцях і не дозволялося нічого зайвого. 

Елевонда. Та ну, а як же хаос і нічого незрозуміло, але цікаво. Ти точно я з паралельної реальності?  

Асін. А звідки знати тій, хто дивиться на свою історію уже, знаючи все що ти хотіла в неї вкласти? 

Елевонда. І все ж таки…

Асін. Так я значно більша перфекціоністка, аніж ти. 

І те, що я бачив, справді було жахаючим і надзвичайно сумним. Адже вона прощалася. Так, як вміла і так, що її можна було й не зрозуміти. Та в кожному слові тепер ввижався якийсь фаталізм. 

І тепер я справді задумався над словами Рін, а чи побачимо ми її ще раз? 

Рін зателефонувала мені раптово одного дощового вечора і вперше ледь не за весь час вона плакала, наче сталося щось непоправне. 

Ще й сон знову снився. 

Я глянув на календар, але ні до першого квітня залишався ще місяць, отже…у мене зовсім не було ідей чому в неї така реакція. 

– Кажи адресу, – холодно сказав я, сподіваючись, що вона заспокоїться і скаже це. 

Останнє, чого мені хотілося, це йти кудись дощовим містом з незрозумілою метою. На неї точно не напали, у Рін чудова фізична підготовка і не думаю, що вона могла стати гіршою. 

Серйозно, як дратує. І вона попрощалася для того, щоб тепер я мав знову бігти, щойно вона мене покличе. 

Елевонда. Та як ти не розумієш, що сталося? Це ж ясно як білий день. 

Відчув, наче мене струмом пронизало і навіть подивився на небо, а чи не блискавка раптом у мене потрапила. 

Але водночас з тим мене нарешті осінило. Асін. Ну точно. Я побіг швидше вулицею на зупинці сів у першу ліпшу маршрутку, яка підходила і молився усім богам яких знав, щоб встигнути і врятувати що першу, що другу. 

Докотився. Була одна притрушена в знайомих, а тепер ще й інша. Цікаво, я в минулому житті, когось вбив? 

Дощ застилав усе і майже не було нічого видно через вікно. Сьогодні здавалося, що транспорт повзе як черепаха, хоч певен це було не так. 

Нарешті вона зупинилася в потрібному районі і вистрибнувши з неї я стрімголов побіг далі. 

Я побачив їх одразу. 

Рін стояла з одного боку, а Асін здавалося просто переходила дорогу, от тільки робила це наче в уповільненій зйомці. Навмисно так йшла, щоб її точно збили. Невже вона збожеволіла? 

Елевонда. Не в мою зміну, навіть не думай вмирати. 

Асін. Це не тобі вирішувати, та все ж гаразд. 

А потім сталося те, що змусило мою кров похолоти. 

Якщо машина їде на великій швидкості, їй важко загальмувати або коли на вулиці лід, це було майже неможливим. 

Тому шансів у Асін не було, але Еринія встигнула відштовхнути її і вони разом полетіли на дорогу. 

Усе ж обійшлося. 

Авто проїхало далі, відчуття наче й зовсім не встигнув їх побачити так блискавично усе трапилося. 

Я поспішив до них і допоміг встати. 

– Ви як? І що це щойно взагалі було! 

Еринія ледь всміхнулася і відповіла, що лише трішечки забилася, усе ж її рефлекси ідеальні. 

Асін тим часом стиснула зуби й долоні, наче щосили хотіла стримати біль. По її очах текли сльози, а вона дивилася на нас злякано, наче вперше бачила. 

– Чому мене навіть збити не можуть нормально? – прошипіла вона, – та сама нога, той самий день і знову просто зачепили. За що мені це! Просто за що? 

Елевонда. Щоб більше точно не лізла під машину. Серйозно, складається враження, що ти не планувала цього робити і це вийшло випадково. 

Асін. І справді ця сцена дивна, адже я б так не зробила. Я б вибрала найбільш безболісний спосіб, який при тому допоміг би обійти мені смерть. 

Елевонда. І це якщо не забувати, що ми звикаємо до всього. Тоді що з тобою взагалі сталося? 

– Не мели дурниць. Йти можеш? – різко запитала Рін. 

– Я тоді пройшла в коледж, потім три чи чотири рази сходами і на зупинку. Авжеж зможу, – сказала вона, хоч здавалося, що їй це буде складно, – біль потім притупиться, на нього навіть не звертатимеш увагу, просто спочатку…– спробувала усміхнутися вона. 

Асін. Ні ну це ідіотизм. Серйозно, краще померти, аніж ще раз таке пережити. 

Вона зробила обережний крок вперед, потім другий стараючись не ступати ногою. Через трохи зробила це більше впевнено. 

– Чому вона це зробила? – запитав в Рін, яка здавалося постраждала, хоч і старалася це приховати, – з тобою усе гаразд? 

– Та нормально і гірше ж було, – зітхнула вона, витираючи сльози, – а Асін…наплела якусь маячню про долю, системи і ще там щось. Коротше видала, що повинна це зробити аби стати справжньою системницею, – вона змовкла і хотіла пригадати щось ще, – а точно і що її усі мають забути. 

Асін. А все дійшло, що це таке. Я потрапила під системний вірус, от і заходить мені.

Елевонда. Реально? Таке існує. 

Асін. Ага це подібне до того, що робить Кессі, тому легко сплутати з нею. Я могла бути впевненою, що розмовляю з нею, а насправді мене обробляли як у якійсь секті. І проблема, що з цим дуже складно допомогти. 

Елевонда. А я думала, що там такого немає. А тут на тобі. 

– Асін!  – як для людини у якої міг би бути перелом надто швидко йшла. 

Дощ не зупинявся тому йти було складно, але сьогодні Асін була в окулярах. Одного разу вона пояснила, що коли їх вдягає може бачити як звичайна людина, а не системниця. Отже, вона боялася, що так станеться.