Розділ 9.1. Daylight

Oh, I love it and I hate it at the same time
You and I drink the poison from the same vine
Oh, I love it and I hate it at the same time
Hidin' all of our sins from the daylight
From the daylight, runnin' from the daylight
From the daylight, runnin' from the daylight
Oh, I love it and I hate it at the same time

David Kushner - Daylight

Елевонда. Здається я знайшла ще одну пісню, яка підходить цим двом. 

Я знала, що так і буде і думаю Асін також. Можливо вона діє не лише заради сюжету, а й турбується про нас у свій спосіб. 

І все ж я також хвилювалася за Авельда, тому й використала його, щоб ми отримали свободу. 

Хоча ні, я обманювала від самого початку. Мені зовсім не хотілося розлучатися з ним, була б рада й далі спостерігати за тим як він залежний від мене. Та це надто жорстоко. 

Я просто як завжди…робила ілюзію вибору, який я милостиво давала. Втім повністю розуміючи, що це ще гірше, аніж його повна відсутність. 

Засинаючи на новому місці, здогадувалася, що на мене чекатиме, та не уявляла, що спогад, який насниться буде саме цим. 

“ – Тобі ж подобається Авельд, моя дорога Ірелін, – голос сповнений прихованої презирливості звучить там медово, що аж нудить. 

– Я б не сміла навіть дивитися на твого нареченого, Ериніє, – бідна Ірелін аж відзадкувала від неї, дивлячись зі страхом в очах. 

Вона б у той час і справді могла б легко її вдарити за такі думки. І навіть якби Ірелін не збрехала усе одно б так зробила. Вона Немез, а отже може карати непокірних без суду і розслідування. 

– Забери мого нареченого, Реллі, – мовить вона тим же поблажливим тоном, – виконай моє бажання і тоді місце поруч зі мною тобі гарантовано, – не чекаючи на відповідь нещасної повертається на каблуках чорних черевиків і йде. 

Це її спосіб звільнити Авельда. Один єдиний, той маленький шанс на те, що він зможе жити нормальним життям Ірелін стане тією самою доброю головною героїнею, яка рятує зраненого героя. 

Вона підготувала ідеальну сцену і виставила персонажів. 

Чому ж тоді правда виявилася іншою? Чому!? 

Авельд не покидав її, хоч вона була готова пожертвувати гордістю і сама благати його про це. От тільки, не вміла це робити. Навіть не знала як прости вибачення, ось чому за неї це завжди робила Сіона…” 

Я прокинулася і відчула, що плачу, а ще не могла зрозуміти, що відбувається. У попередньому спогаді я щиро ненавиділа її тоді чому ж у цьому вона мені допомагала.  

Чому ці ситуації суперечили одна одній? 

Я подивилася на годинник. Четверта година ранку. Спати ж не хотілося зовсім, чи точніш боялася, що спогад продовжиться. 

Мені було добре відомо чим усе завершилося в реальності. Вірність виявилася важливішою за власний спокій. 

І зараз знову Асін дала нам шанс, який я збиралася більше не втратити. Я впораюся. Я зможу це зробити, навіть, якщо це останнє, що я бажаю. 

Я й сама не зрозуміла, коли заснула. 

Коли ж прокинулася за вікном вже світало. Я знала, що зараз шоста, бо завжди прокидалася саме у цей час. 

Я потягнулася і неохоче опустила босі ноги на пілогу.  Не так і холодно поріявняно з домом. 

Душ. Сніданок і похід на роботу, о восьмій. а потім повернення додому. Вечеря. Душ і сон. 

Так і пройдуть мої дні у цьому місті, без жодних відхилень.