Розділ 9. Take Shelter

Take shelter 
Take the pressure 
Do what you want tonight
It's alright if you want to get used
Then get used

Years & Years - Take Shelter

Елевонда. Хоча я не впевнена чи ця пісня справді підходить до розділу.  

– Краще, якщо ви будете орендувати одну квартиру, так дешевше, – сказала Асін, коли вкотре прийшла нас провідати і в її словах не було жодного підтексту просто правда про нову реальність. 

Ми переглянулися. За цей час, поки були зайняті кожний на своїй роботі й справді звикли не бачитися, тому знову жити разом не просто в одному маєтку, а в квартирі здавалося справжнісіньким знущанням. 

– А інші варіанти? – поцікавилася я відвернувшись. 

– Немає. Цей найвигідніший, – зазначила вона, стараючись приховати усмішку. 

Невже обманює? Але наче ж не повинна. Я дістав телефон і швидко перевірив, її слова були правдивими. 

– Я не буду з ним жити, – зазначила Ерін холодно і безапеляційно, – або дві різні або ніяк. І якщо спробуєш поселити нас в одному під'їзді, приб’ю, – додала з погрозою. 

Асін була ж напрочуд спокійною, наче й не почула її останніх слів. Натомість її погляд виражав невдоволення, а руки вона все складала в замок. Здається все йшло не за планом. 

– Якщо ти написала книгу про нас, то хіба не мала б розуміти, що нам краще не бути разом, – підтримав я Еринію, навіть не через звичку, а через розуміння, що вона справді права. 

– Та що ви розумієте!? – розізлилася вона і підвівшись з місця стрімко покинула номер, голосно стукнувши дверима.  

Еринія ж натомість усміхнулася зі зловтіхою. Вона розслаблено сіла і поправила волосся, заправивши одне пасмо за вухо. 

– Авторку образили персонажі, які не хочуть йти за сюжетом, – протягнула вона кожне слово, насолоджуючись своїми попередніми діями, а тоді продовжила, – як ти думаєш, що ще більше зіпсує їй сюжет? 

– Можливо, якщо ми розлучимося назавжди, – припустив я і навіть не очікував того, що вона потягне мене за руку. 

Від неочікуваності я ніяково приземлився майже на неї. 

Її очі заблискотіли так, наче це зробило її неймовірно щасливою.  

– Зовсім ні, зробити те, що вона й так очікує. 

Елевонда. Двері! Але це ж треба тільки розділ тому про це говорили. Вони точно не чують наші розмови? 

Асін. Точно не мали б. 

У цей момент двері відчинилися і я вже хотів відштовхнути Еринію, але вона лиш усміхнулася. 

– О продовжуйте з того самого моменту на якому закінчили, – почули голос Асін, який здавався настільки піднесеним, що аж дивно, – завжди мріяла сказати цю фразу. 

Двері зачинилися. 

– Ну що продовжимо, Альде, – протягнула Еринія, – навіть дозвіл авторки отримали. 

Ще коли вона почала цю сцену я вже здогадувався, що вона втягнула мене у якусь гру. І чому я вкотре піддався їй замість того, щоб сказати – може досить вже. Вона ж пішла. 

Еринія не рухалася, але її погляд… він більше не був зловтішним чи хитрим. Він був глибоким, темним і нечитабельним. Я хотів підвестися та вона затримала руку на моєму плечі. 

А потім скоротила відстань, яка залишалась і її губи торкнулися моїх.

Це був не пристрасний поцілунок. Це було щось коротке, невагоме, мов дотик крила метелика. Але в ньому було стільки прихованого, стільки невисловленого болю, туги і… прощання. Вона затрималася лише на мить, а тоді так само повільно відсторонилася.

Її усмішка була дивна, наче вона й сама не зрозуміла чому це зробила? 

– Чи можеш ти залишитися? – неочікувано для себе зупинив її я. 

Вона подивилася на мене зі щирим здивуванням і я кивнув ще раз. Чому я це роблю? Я теж не міг відповісти на своє питання...

На наступний день ми отримали повідомлення від Асін з однокімнатними квартирами, які знаходилися на різних кінцях міста і дивитися їх потрібно було вже сьогодні. 

Еринія не переставала посміхатися задоволено і навіть щось весело наспівувала чого від неї з роду почути не можна було. 

– Отже вчорашнє було заради цього? – запитав я з докором. 

– Не схоже, що ти був проти, – запитала вона з лукавтвом. 

Я відвів погляд на стіну, наче це було найцікавіше, на що тут можна подивитися. І справді захотів би відштовхнув, а так…

Я заплющив очі аби не дивитися на неї. 

– І все ж, не посвятиш мене у свій геніальний план, дружино? – так тепер можна називати її так, щоб познущатися, бо за місцевими документами ми ж одружені. 

Цікаво тут хоч немає проблем з таким. 

– А я тут трохи почитала її книги, цікаво, якщо чесно. І дещо зрозуміла вона завжди старається пропускати еротичні сцени персонажів, ось чому я припустила, що це може допомогти, – пояснила вона. 

– Тоді можемо подякувати їй…– відповів я і тут до мене дещо дійшло, – один момент…

Я швидко відкрив вкладку на телефоні і справді знайшов те що шукав. Ну хто б сумнівався, що це теж книга.

– Мама, я потрапила в історію, – промовила вона з сарказмом. 

Найцікавіше, що останнім розділом був саме цей. 

– І зрозумій її, то хоче, щоб ми жили в одній квартирі, а тепер навпаки проти любовної лінії. 

Мабуть, у авторів мозок інакше працює або вона сама ще не знає, що в сюжеті їй більше потрібно. 

– А взагалі тобі не здається, що ми надто швидко це прийняли. 

– Якби тобі сказати, може це через те, що ми постійно з нею, – не надала цьому великого значення Рін. 

Хоча, яка різниця, якщо було б краще, якби усе швидше завершилося. 

У день коли ми мали переселятися, Еринія зібрала свої речі і ще раз постукала в двері мого номеру. Я був певен, що вона піде без слів, як завжди це робила. 

– Я хотіла сказати, – почала вона підбираючи слова і тон її був розгублений, – що тоді це було моїм прощанням, а не лише через те, що хотіла отримати дві квартири. Тому, будь щасливим і бережи себе!