Розділ 8. Leave The City

In time I will leave the city,

For now I will stay alive.

twenty one pilots - Leave The City

Авельд

Найважче в житті чекати. Ось чому нас вчили терпінню, щоб перебуваючи в засідці ми вийшли з неї саме у той потрібний момент навіть, якщо для цього має пройти десять хвилин, година чи навіть більше. 

Потрібно чекати. 

І зараз саме це й ми мали робити. 

– Я хочу додому, – не витримала Еринія і вперше розплакалася від без виході, – у мене більше немає сил, – вигукнула вона. 

– Пройшов тільки один день, знаєш таке, – не поділив її настрою я, – та й якщо ти забула, ми тут стирчимо вже декілька тижнів.  

І що це на неї найшло? 

Вона кивнула, обійнявши коліна поклала голову на них. Її очі виражали смуток. 

– Одна справа, коли ми думали, що у нас є вибір, інша, коли виявилося, що ми ніколи його й не мали. Це як в'язниця, Альде, – прошепотіла вона і я зрозумів, що сьогодні її у жодному разі не можна залишати саму. 

І обовязково перевірити кімнату на наявність гострих предметів. 

Такий стан був ще гіршим, аніж коли вона починала сміятися, бо це означало, що вона здалася. 

Вони називали цей стан штилем. Коли усе не погано, але відчуття, наче не можеш рухатися вперед і залишається лише сподіватися…що зовсім скоро вітер знову сколихне море і корабель продовжить плисти. 

Штиль як завжди наблизився до них не готуючи до цього.

Він відступив від вікна і сів поруч з нею. 

– Усе скоро завершиться, – і невідомо кого він хотів обманути більше себе чи її. 

Еринія не відповіла нічого, схилившись ближче до нього. 

Вони знали, що все не зможе завершитися тим міфічним скоро. Асін сказала, що це може затягнутися на рік і це лякало. 

Зовсім незнайоме місце у якому у них нікого немає, чужі вулиці і люди, а ще він ще жодного разу не задумувався про найважливіше. 

У них не було документів. 

А отже, вони не зможуть нічого зробити. 

І справді вязниця у якій вони ніхто і звати їх ніяк. 

Елевонда. А справді як ти це вирішиш. 

Асін. Я в процесі. Системниця ж врешті решт, що мені якісь документи. 

  Асін на повідомлення не відповідала і навіть не читала. Мабуть вирішила дати їм прийняти нову реальність і змиритися з нею. 

Нарешті вони побачили як телефон засвітився. Прийшло. 

“Вибирайте імена. Тільки українські, простіше буде. І професію, освіту і все таке. Чи мені як авторці самій скласти вам біографію?” 

Останнє прийшло трохи згодом. 

“Тоді мені твоє справжнє і освіту також” 

Швидко написала Еринія на що прийшло роздратоване. 

“Ще чого? В Тартар спустися з такими заявочками. Але освіту, гараздоньки. Отже ви вчилися на одному факультеті там познайомилися і одружилися” 

Ми переглянулися. Це ж коли ми встигли одружитися без нашого відома. 

“Можеш у нас ще дитина є?” 

“Авжеж ні. Я ж не настільки жорстока” 

Декілька хвилин ми сиділи мовчки і думали над тим, що ж усе ж таки обрати. Ще б згадати, які імена українськими були, це ж ще коли вона для нас існувала. 

Рін натомість взяла телефон і почала щось друкувати в ньому. Тоді простягнула телефон і сказала. 

– Вибирай? 

Найпопулярніші жіночі і чоловічі імена в 2026 році. А так можна було? І все ж у першу чергу потрібно, щоб вони були або на ту саму букву або співпадали букви. І на жаль імена, які будуть у нас в 2127 році аж ніяк не підходили.

– Валерія, що вже, – сказала Рін і я відчув, що з нею воно в мене взагалі не асоціюється на відмінну від Велері. 

Друге було, наче для неї створене. 

 – Ні, навіть не думай, – твердо заперечив я. 

Щоб вона своє так зіпсувала, та ні за які гроші. 

– Тоді давай ми придумаємо одне одному імена, – сказала вона, і її очі зблиснули азартом і цікавістю. 

І справді ми одне одного знали краще, ніж самих себе. 

– На три…

– Два

– Один. Адріана. 

– Дем'ян, – сказала Еринія і запнулася. 

Елевонда. Але ж це…

Асін. І справді. Ось це так поворот. Думаю прізвище вже очевидне. 

– Але ж в книзі так звали загублених батьків Елексіони, – зазначила очевидне вона і ми розгублено переглянулися. 

Невже це весь час були ми, а не її справжні батьки. Прочитавши книгу я був впевнений у тому, хто мався на увазі, але тепер…

Що за маячня тут твориться. 

Ні, не може таке бути, що ми будемо прикидатися…це ж неможливо. І все ж, що тут відбувається? 

Елевонда. Без коментарів. 

Асін. “дістає попкорн” здається час офігівати від чергового шизоїдного повороту цієї історії. 

Елевонда. Може це просто збіг? 

Асін. Для авторів такого слова не існує. 

Елевонда. Ну гараздоньки подивимося куди далі це зайде. 

У цей момент прийшло повідомлення від Асін. 

Еринія встала з місця і відкрила двері. 

– О, я ж ніякий момент не перервала, – сказала вона прошмигнувши всередину повз Рін, – знаєте понад усе не люблю те кліше, де в персонажів все склалося і тут якесь створіннячко приходить, – і окинувши нас насмішливим поглядом додала приречено, – хоча ви ще не на тій частині сюжету. 

Тільки не кажіть, що й це книга. 

– А ми будемо? – оживилася Рін і з цікавістю глянула на Асін. 

– Можливо, – відповіла вона з ледь помітною усмішкою, мовляв самі дізнаєтеся. 

Елевонда. Як добре бути авторкою цієї книги і дізнаватися всі сюжетні спойлери першою. 

Асін. Це точно. Більше, ніж писати книги я люблю сполери по них. 

Елевонда. Та що вже говорити. Ми ж навіть книги з епілогу читаємо.