Розділ 7. Round and round

Stuck in my throat, round and round
I wanna speak out but no one's there
Echoes of my voice answer alone
Tell me the truth, what don't I see?

JISOKURY - Round and Round

( ост з дорами Чи можна перекласти кохання?)

Авельд 

Асін не гаяла часу. Вона від початку була схожа на людину, яка звикла робити усе швидко, без зайвих розмов. 

Ось і зараз вона потягнула нас у сторону зупинки. За весь час тут я вперше кудись їхав, бо звик ходити пішки, усе ж не так багато чого відвідував. 

Тому зараз це було навіть символічно. 

– А точно! – спохопилася вона і простягнула нам два сіті карди, – взагалі могли б і зайцями проїхатися, – сказала вона, наче це щось цілком нормальне, – але раптом контролер зайде або маршрутка буде порожня. 

Ми взяли їх і почали чекати. Асін обернулася до табло на якому був написаний транспорт і коли він приїде. А це цікаво, хоч для нас і здавалося дещо дивним. 

– Джардін, ще 10 хвилин чекати. Я звикла в той район пішки ходити, – пробурмотіла вона, але більше ніяк своє невдоволення не виказала. 

На відміну від інших, які проїзджали повз ця машрутка була майже порожня. Ми пройшли всередину і зайняли вільні місця перед тим просканувавши картки. 

Асін одразу ж сіла до вікна і уважно дивилася, хоча впевнений вона бачила цей краєвид безліч разів. 

Прямо, потім на кольці виїхати на іншу вулицю і ось Асін зістрибнула свого місця і натиснула на червону кнопку. Це щоб водій зупинився? 

– Чого сидите як засватані, нам виходити? – буркнула вона звернувшись до нас. 

Вислів її не зрозумів, але підвелися з місця. Двері відчинилися і ми пройшли вниз. Поруч з нами був магазин, а сама Асін пройшла одразу до ще одного пішохідного переходу. 

Мабуть, після повернення додому нас з Рін ще довго пересмикуватиме від них. Серйозно як добре жити на вулицях, де вони не  потрібні. 

Зачекавши поки світлофор засвітиться зеленим перейшли на інший бік і я одразу зрозумів, що будівля перед нами лікарня, а потім і стало видно назву. 

Елевонда. Відчуття, коли пишу, наче я в Луцьку ніколи не була, а не жила 21 рік. 

– Господи куди там точно йти? 

Асін. Не ти одна. Якраз в лікарні ми майже цій і не були. 

Елевонда. Але проходили. 

– А ти не знаєш? – вражено запитали, і справді були впевнені, що вона все знає. 

– Ну зараз введу дані в систему і знайду, де знаходиться Сіона. 

Вона дістала телефон і почала там щось швидко вводити, одразу двома руками, наче перед нею клавіатура ноутбука. 

Заграла дивна мелодія і вона яскраво усміхнувшись відповіла. 

– Можна йти. 

Елевонда. У мене одне питання, системниць що посміхатися вчать. 

Асін. Не повіриш, реально вгадала. 

Елевонда. То ти проходиш навчання і використовуєш їх, Сіно. 

Асін. То мені звертатися до тебе, Чайка. 

Елевонда. Та хоч сова. 

Ми пройшли за нею у головний хол і здивовано завмерли. Всередині було надзвичайно гарно. Лікарні мені завжди уявлялися ну не моторошним місцем звичайно, але й не таким. 

– Як гарно, – прошепотіла Еринія. 

– Моя мама казала, що колись це був чийсь маєток. Ну чи якось так, – пояснила Асін і пройшла на другий поверх. 

Знайшовши потрібну палату вона завмерла перед дверима. А їй то чого боятися, вона ж немає жодного відношення до неї. 

Та у її погляді була вина і щире вибачення. 

Вона щось приховує. Ні я знав, що Асін недоворює, але…

– Впевнені, що зможете? – поцікавилася вона з турботою. 

– Авжеж, – зазначила Еринія і подолавши відстань, яка залишалася відкрила двері. 

Елексіона, яку ми шукали лежала тут. До неї були підєднані різні прилади, а сама вона виглядала так, наче просто міцно спала. 

Її волосся було розсипане на подушці, вкрита легкою білою ковдрою. Одна рука була схована під нею, а інша міцно стиснута звисала з ліжка. 

– Це ж незручно, – Еринія обережно наблизилася і здивовано завмерла. 

– Вона хотіла це приховати, – сказала Асін і взяла папірець, який і тримала Сіона. 

“Вбивця садівник” 

Погляд Асін забігав по кімнаті, наче вона дивилася чи немає раптом тут когось ще. Потім зняла чехол з телефону і сховала під нього записку. 

– Нам тут більше робити нічого, спи Сіоно, – ледь всміхнулася вона. 

Коли ми вийшли з лікарні вона нарешті порушила мовчанку. На вулиці стало холодніше, аніж було, хоча до того здавалося, що вже можна ходити і без куртки. 

Елевонда. Та не вигадуй. 

– Не хочете зайти до мене додому тут не далеко, – невпевнено сказала вона, наче хотіла відстрочити розмову. 

– А можна? 

Вона задумливо похитала головою. 

– Головне не говорити моїй мамі, а то вона як завжди, – цього разу її усмішка була справді щирою, – Як приготувати і прибрати хату за десять хвилин поки прийдуть гості. І ні, щоб про себе думати, а не про когось, – важко зітхнула і завершила, – просто потрібно й зайти щось до чаю. Ви взагалі що пєте? – повернулася вже до нас. 

Ми здивовано перезирнулися. Чути так багато тексту від Асін було чимось дивним, наче її підмінили. 

– А що у вас є? – запитала Рін прийшовши до тями першою. 

За цей час ми зайшли в магазин і тепер ходили між рядами. Це було цікаво бачити скільки видів різних продуктів в одному місці. Щастить же люядм з минулого. 

– Нам сюди, – пройшла вона у ще один зал, перед тим прихопивши банани, які довго вибирала і яблук, – чорний простий і з бергамотом, зелений, мятний, фруктовий і кава. 

Елевонда. З бергамотом потрібно буде купити. 

– Хоча ні, зелений завершується, – і з цими словами вона взяла один з полички.