Розділ 7. Round and round

Stuck in my throat, round and round
I wanna speak out but no one's there
Echoes of my voice answer alone
Tell me the truth, what don't I see?

JISOKURY - Round and Round

( ост з дорами Чи можна перекласти кохання?)

Авельд 

Асін не гаяла часу. Вона від початку була схожа на людину, яка звикла робити усе швидко, без зайвих розмов. 

Ось і зараз вона потягнула нас у сторону зупинки. За весь час тут, я вперше кудись їхав, бо звик ходити пішки. Місця, які тут відвідував були близько до готелю. 

Тому зараз це було навіть символічно. 

– А точно! – спохопилася вона і простягнула нам два сіті-карди. – Взагалі могли б і зайцями проїхатися, – сказала вона так, наче це цілком нормально. – Але раптом контролер зайде або маршрутка буде порожня.

Ми взяли їх і почали чекати. Асін обернулася до табло, де було написано, який транспорт і коли приїде. А це зручно, хоч для нас і здавалося дещо дивним. 

– Джардін, ще 10 хвилин чекати. Я звикла в той район пішки ходити, – пробурмотіла вона, але більше ніяк своє невдоволення не виказала. 

На відміну від інших, які проїжджали повз, ця маршрутка була майже порожня. Ми пройшли всередину і зайняли вільні місця перед тим, просканувавши картки. 

Асін одразу ж сіла до вікна й уважно дивилася у нього, хоча, впевнений, бачила цей краєвид безліч разів.

Тесс. Не правда, ми дуже рідко їздили туди від центру. А ще так сумно усвідомлювати, що раніше мені туди було йти хвилин десять, може трохи більше. 

Прямо, потім на кольці виїхати на іншу вулицю і ось Асін підхопилася зі свого місця і натиснула на червону кнопку. Це щоб водій зупинився? 

– Чого сидите як засватані, нам виходити? – буркнула вона, звернувшись до нас. 

Її вислів я не зрозуміли, але слухняно підвелися з місця Двері відчинилися, вийшли вниз. Поруч з нами був магазин, а сама Асін пройшла одразу до ще одного пішохідного переходу. 

Мабуть, після повернення додому нас з Рін ще довго пересмикуватиме від них. Серйозно як добре жити на вулицях, де вони не потрібні. 

Зачекавши, поки світлофор засвітиться зеленим, перейшли на інший бік. Я одразу зрозумів, що будівля перед нами лікарня, а потім і стало видно назву. 

Тесс. Відчуття, коли пишу, наче я в Луцьку ніколи не була, а не жила 21 рік. 

– Господи куди там точно йти? – чути від Асін щось таке було чимось сюрреалістичним. 

Асін. Не ти одна. Якраз в цій лікарні ми майже і не були. 

Тесс. Але проходили. 

– А ти не знаєш? – вражено запитали, і справді були впевнені, що вона все знає. 

Адже самий такий образ вона створила навколо себе, а тут виявилося...гадаю тепер можна перестати хвилюватися про те, що ми повністю залежимо від сюжету. 

– Ну зараз введу дані в систему і знайду, де знаходиться Сіона, – пробурмотіла вона ображено, мабуть, відчуваючи себе не комфортно, бо ми побачили її такою. 

Вона дістала телефон і почала там щось швидко вводити, одразу двома руками, наче перед нею клавіатура ноутбука. 

Заграла дивна мелодія і вона переможно усміхнувшись відповіла. 

– Можна йти. 

Тесс. У мене одне питання, системниць що посміхатися вчать. 

Асін. Не повіриш, реально вгадала. 

Тесс. То ти проходиш навчання і використовуєш їх, Сіно. 

Асін. То мені звертатися до тебе, Чайка. 

Тесс. Та хоч сова. 

(У нас була домовленість, якщо звертаюся до неї Сіна вона називає мене Чайкою)

Ми пройшли за нею у головний хол і здивовано завмерли. Всередині було надзвичайно гарно. Лікарні мені завжди уявлялися ну не моторошним місцем звичайно, але й не таким. 

– Як гарно, – прошепотіла Еринія. 

– Моя мама казала, що колись це був чийсь маєток. Ну чи якось так, – пояснила Асін і пройшла на другий поверх. 

Знайшовши потрібну палату вона завмерла перед дверима. А їй то чого боятися, вона ж немає жодного відношення до неї. 

Та у її погляді була вина і щире вибачення. 

Вона щось приховує. Ні, я знав, що Асін недоворює, але…

– Впевнені, що зможете? – поцікавилася вона з турботою. 

– Авжеж, – зазначила Еринія і подолавши відстань, яка залишалася відкрила двері. 

Елексіона, яку ми шукали, лежала тут. До неї були підєднані різні прилади, а сама вона виглядала так, наче просто міцно спала. 

Її світле, пшеничного відтінку волосся, було розсипане на подушці, а сама вона вкрита легкою білою ковдрою. Одна рука була схована під нею, а інша міцно стиснута звисала з ліжка. 

Тесс. Спочатку не зрозуміла, а потім дійшло. Рука під ковдрою схована, але нічого, що до однієї з них мав би бути підєнаний катетор, а то це було написано надто вже дивно. 

– Це ж незручно, – Еринія обережно наблизилася і здивовано завмерла. 

– Вона хотіла це приховати, – сказала Асін і взяла папірець, який і тримала Сіона. 

“Вбивця садівник” 

Погляд Асін забігав по кімнаті, наче вона дивилася чи немає раптом тут когось ще. Потім зняла чехол з телефону і сховала під нього записку. 

– Нам тут більше робити нічого, спи Сіоно, – ледь всміхнулася вона. 

Коли ми вийшли з лікарні вона нарешті порушила мовчанку. На вулиці стало холодніше, аніж було, хоча до того здавалося, що вже можна ходити і без куртки. 

Тесс. Та не вигадуй. 

– Не хочете зайти до мене додому? Тут недалеко, – невпевнено сказала вона, наче хотіла відстрочити розмову.

– А можна? – запитали так, наче це щось неможливе. 

Вона на мить задумалася, а тоді кивнула.

– Головне не говорити моїй мамі, а то вона як завжди, – цього разу її усмішка була справді щирою, – Почне все прибирати і готувати, бо ж гості прийдуть. І ні, щоб про себе подумати, а не про когось...– важко зітхнула і завершила, – тому просто зайдемо купити щось до чаю. Ви взагалі що п'єте? – повернулася вже до нас.