Розділ 6. Bad Blood

If we're only ever looking back
We will drive ourselves insane
As the friendship goes, resentment grows
We will walk our different ways

Bastille – Bad Blood

Еринія 

“Цей спогад був моїм улюбленим. Цей спогад я цінувала понад усе на світі і цей спогад, який я так легко власноручно знищила. 

Я досі зберігаю ту саму фотографію, коли наша дружба лише розпочиналася, коли ми були нерозлучними. Я, Авельд і Меріт. 

Здається, усе було ще вічність тому? 

Меріт була моє подругою від самого дитинства і тому вона стала першою з ким я познайомили Авельда. Адже він повинен спілкуватися з тією, хто для мене як рідна, якщо має стати моїм нареченим. 

Останнє він хотів, мабуть, в останню чергу, але я уже все вирішила. Та й подумати лишень, що він дістанеться іншій, було жахливим. Нізащо не дозволю комусь його в мене забрати. 

На мою превелику радість вони легко здружилися. А що ще потрібно було для восьмирічної дитини? 

Попри все, я теж вміла бути звичайною як і всі. Не наказувати, не говрити зверхньо і щиро сміятися. 

Лазити у заборонені місця і потім довго слухати від батька, яка ж я жахлива донька і зовсім не ціную зусилль, які він у мене вкладає. 

Що насправді означало – я так хвилювався, що з тобою станеться щось непоправне, донько. В наступний раз, будь обережніша. 

У такі моменти Авельд брав весь удар на себе, що це він винен, хоч це була абсолютна брехня. 

Меріт тихо ж усе слухала і лише в кінці додавала, що ми наступне покоління повстанців і маємо вміти усе. 

І це було тим, що мене найбільше в ній захоплювало, а саме віра у нашу справу. Мабуть, я і Авельд приймали це лише як спадкоємці величного дому повстанців, а не через те, що нам було якесь діло до інших. Вона ж справді не сумнівалася у тому, який шлях обере. 

Я хотіла сподіватися, що так буде завжди. 

Аж поки усе не зруйнувалося одним звичайними днем. 

Меріт зі сльозами на очах пройшла в мою кімнату і ледь чутним шепотом вимовила.

– Батьки обрали мені нареченого. 

– Справді, хіба ти не мала вийти заміж за…як його…а Інгвар Арліо? – з нерозумінням повернулася до неї, усе ж було вирішено, тоді в чому проблема. 

Та за її виразом обличчя зрозуміла – щось змінилося і це щось перетворить наше життя на справжнє жахіття. 

– Мала, – сказала вона тихим надломленим голосом, – от тільки тепер я виходжу заміж за Фарго. 

Якби я не сиділа на кріслі, то точно впала б на підлогу. Та цього бути не може! Я зірвалася зі свого місця і вхопивши її за руку поспішила на вихід. 

– Ерін, куди ми? – запитала подруга. 

– Я так просто це не залишу. Ти не вийдеш заміж за нього, – сказала крижаним тоном.  

Знала б що це зробить лише гірше, просто обійняла б її і заспокоїла. Але я звикла, що Еринія Немез не остання людина серед повстанців і моє слово майже закон. 

От тільки, не все можна вирішити, будучи Немез. 

– Зачекай. Це через Сіону, – встигнула прошепотіти вона, коли я вже готова була ввірватися у кабінет лідерки і вимагати справедливості. 

Так нахабності у мене завжди було достатньо. 

– Через неї? – з презирливістю запитала я. 

Я щиро ненавиділа цю дівчину. Вона була донькою нашої лідерки і характер мала втричі гірший ніж у мене. Ми одна одну терпіти не могли настільки, що тільки й вставляли зайві гвинти у механізми. 

Зупинилася, притулилася до стіни і повернулася до Меріт. 

Подруга схилалася ближче і зашепотіла. 

– Він мав бути її нареченим, але їй запропонували шлюб з одним впливовим чоловіком з іншого міста, яке взагалі не відноситься до нашої країни. 

– І тебе зроби крайньою! – невдоволено прошипіла я, – от же стерво, – не стрималася і цього було достатньо, щоб усе кануло в прірву. 

Вона почула, сказала своїй мамі і та авжеж допомогла улюбленій доньці. 

Усе через неї. І чому я взагалі повинна її рятувати? 

Та це був не той момент, коли наші стосунки з Авельдом стали таємними, було щось ще. 

Наче на тій фотографії, яку я так зберігала у своїй памяті не вистачало людей. І це було дивно.” 

Коли я прокинулася пройшло уже декілька годин, та дивним здавався сон, який залишив більше питань, аніж відповідей. 

Авельда у приміщенні не було, тому я підвелася з ліжка і збиралася повернутися у свій номер. 

Телефон засвітився, сповіщаючи про нове повідомлення. Я з цікавістю глянула і завмерла. Здається воно назначалося саме мені. 

“Сіона. Ти забула Сіону.” 

Забула? Але ж я щойно пригадала її. І взагалі, хто вона така, що точно знала про що я думала? Справді лячна не людина.  

“Усе трохи інакше, ніж відомо мені. Давай зустрінемося у парку” 

Я здивовано завмерла, не знаючи, що мені робити. 

Зустрітися з нею. 

І справді. 

“Було б чудово”

Відписала і поклала телефон на стіл. 

Вийшла і тихо зачинила за собою двері. 

– Еринія, ти куди? – запитав Авельд, невпевнено відступаючи у бік. 

Він добре знав, що коли я у такому стані краще не стояти у мене на шляху. 

Я підняла погляд і з легкою усмішкою відповіла. 

– На зустріч з Асін, – і пройшовши повз нього поспішила далі. 

– У сенсі? Я з тобою, – спробував зупинити мене Авельд. 

Але я була проти. 

– Краще знайди Сіону, а у мене з нею особиста зустріч, – твердо зазначила я. 

Він важко зітхнув, але прохання моє таки виконав. Я усміхнулася і швидко пішла в парк.