Розділ 5. Повертаючись до початку

Елевонда. Забираю свої слова назад, розділи з нормальними назвами теж будуть. 

Авельд 

Сьогодні ранок починався інакше. Жодні сни не турбували його тому сьогодні він зміг виспатися і уникнути насмішок від Еринії. Хоча, наче вона далеко від нього втекла? 

Поснідавши, він продовжив читати ту книгу і нарешті зрозумів слова Асін. 

“Мій улюблений персонаж” 

Отже, це її робота. 

Відчуття було не з приємних, наче щойно зрозумів, що Еринія не одна така в його житті, але нарешті знайшов зв'язок між цим часом і їхнім. 

Елевонда. От монте, у нього реакція за слабка. 

Асін. Та все нормально. Рін має інакше реагувати. 

Елевонда. Зрозуміло.

– Еринія? – здивовано подивився на неї, побачивши ту, хто стояла перед його дверима. 

Повітря чистого надихалася занадто багато чи що? 

– Просто захотіла зайти, не можна? – запитала склавши руки на грудях. 

– Як для тих, хто розійшлися ми надто часто бачимося, – невдоволено пробурмотів я, але всередину пропустив. 

Вона зручно вмостилися на ліжку і деякий час оглядала кімнату, наче вона надто відрізнялася від її. Я мовчки сперсся на стіл і чекав поки вона нарешті скаже причину свого візиту. Згадавши, що й так мав поговорити з нею вирішив почати першим. 

– Здається, я знаю як знайти Сіону і хто вона така, але потрібно дещо додивитися. 

– О, – кивнула вона, – тоді можна й мені. 

Не погоджуватися причин не було. Це і її справа також. Пошук не зайняв багато часу, потрібну гру було знайдено швидко. 

– Чекай, – замахала руками Рін, зовсім не бажаючи вірити у сказане мною, – хочеш сказати, що ми персонажі тієї книги, яку я шукала. Це абсолютна маячня, Авельде. І зовсім не смішно, – обурено відповіла вона і швидко направилася…на балкон. 

Принаймні не на вихід і те добре. Охолоне і повернеться, а тоді можна буде дати їй прочитати те що й він.  

– Гаразд! – тон її усе ще був роздратованим, коли вона безшумно прийшла назад, – давай свій телефон, – а ось це звучало зі звичним наказом. 

Я без зайвих докорів у її бік простягнув те, що вона просила і залишив її насамоті. Мені ж потрібно було пройтися і провітритися. 

Я повільно йшов вулицею, якою кожний у своїх справах йшли люди до парку.  Саме це місце подобалося мені найбільше. Там можна було не наткнутися ні на кого з людей. 

Що тепер робити не знав? 

Насправді для мене ця новина теж була складна і неочікувана. Мені й самому не хотілося вірити у те, що я лише чийсь персонаж.  Що я знову ж таки лише контролююся кимось, а можливо ніхто з нас ніколи не мав справжньої свободи. 

– А от це вже точно ні! – почув рішучий голос Асін, яка виглядала ображеною до глибини душі. 

Аж відскочив від несподіванки і протер очі. Її ж точно не було на лавці, як вона в мить тут зявитися. 

Вражено опустився поруч, наче під гіпнозом. 

– Я ж системниця, – відповіла на мій офігівший погляд, – мені це зовсім не важко провернути, а тепер щодо твоїх побоювань…

Декілька хвилин я слухав довгу лекцію про значення світів, книг і їхніх персонажів. Якщо коротко усе сходилося до того, що автори не керують своїми персонажами, а просто записують історію, яка вже є була чи буде відбуватися. 

– І взагалі краще б подякував за шанс, який я вам надала, –буркнула вона. 

Я обернувся до неї і здивовано глянув у її вицвілі очі. Про що вона? 

– Хочеш сказати, що усе це через тебе? – здивовано запитав і сам зрозумів, що це цілком логічно звучить. 

Інакше вона б не крутилася навколо просто так. Але…шанс? З чого Асін узагалі вирішила, що він їм потрібен. І після цього вона говорить, що жодним чином нічого не контролює. 

– Не все, – промовила вона і розтягуючи слова додала, – більшість залежала від вас самих. 

І все ж дякувати я їй не збирався, тому просто перевів тему, щоб не обговорювати те, що мені не подобається. 

Вона все зрозуміла і продовжила сама замість мене. 

– Тобі ж цікавіше дізнатися чому саме ви зі всіх людей, які значно більше пов'язані з Сіоною? – запитала вона з легкою усмішкою, ледь схиливши голову. 

Увесь цей час я думав, що вона не бачить, але її погляд завжди був точним. Вона знала про моє місцезнаходження, та й коли ходила це було як у зрячих людей. 

То у неї просто такі очі…

Але чому тоді у неї застиглі зіниці? 

Кивнув. 

Асін зміряла мене незрозумілим поглядом і відповіла. 

– Бо тільки ви й зможете її знайти. Є дещо про що ніхто не знає, окрім вас…– туманно зазначила вона і після довгої паузи нарешті завершила шокуючим, – ви були свідками того як вона впала і знаєте, хто це зробив. 

Я вражено завмер, не до кінця усвідомлюючи сказане нею. У сенсі? Тоді чому я взагалі нічого не можу згадати, що вже говорити про сам день, коли вона впала. Не хотілося називати це самогубством без підтвердження. 

Адже…усе може виявитится інакше. 

Здавалося, що після цього Асін одразу ж піде, але вона не поспішала на її губах була легка багатозначна посмішка. Сама ж вона здавалося насолоджувалася на диво нормальною за останні дні погоди. 

А тоді раптом сказала. 

– У мене сьогодні день народження. 

Елевонда. Я думала у тебе час відповідає моєму, хіба ні? 

Асін. Але ж він не знає, коли воно в мене насправді. 

Елевонда. Серйозно? 

– Мені тебе привітати. 

– Зробиш це через два дні, – сяюче всміхнулася вона і поспішила вперед, – о і ще поясни все Ерін сам.

Я обернувся і побачив як вона йде сюди і вигляд її не найбільш доброзичливий. Тобто Асін спеціально залишилася, щоб викликати ревність в Рін. Але вона й дивна. 

І навіщо ж вона так підставляла? 

– І чому ти сидів з іншою на нашій лавці? – запитала обурено зупинившись переді мною. 

Хотілося запитати відколи ця лавка стала нашою, але стримався, бо потрібно було вирішувати нагальнішу проблему.