Розділ 4. Why'd You Only Call Me When You're High?

Стараючись не бігти, я швидко пройшов коридором і спустився вниз в хол. 

Мій погляд впав на той будинок на якому було написано дату і я на мить завмер, щоб потім побігти ще швидше. 

Сьогодні було її день народження, а ще смерть її мами. 

Проспект Волі, отже це прямо потрібно бігти. Головне не пропустити, бо ж точно не знав з якого це боку. 

Знайшовши потрібне кафе я влетів всередину. 

Вона сиділа на дивані голова її відкинулася назад. Перед нею стояв недопитий коктейль. 

Її вигляд був зовсім не таким як завжди. 

Наче в мить, хтось зняв з неї усю бездоганність. Опустився навпроти, чекаючи поки вона зверне на мене увагу. 

Я замовив собі чашку кави, щоб зайняти час. Рін на диво мирно спала, а мені не хотілося її турбувати, та й це місце ще не зачиняється, щоб їх міг хтось вигнати. 

І все ж… не мав забувати, навіть, якщо Еринія нікому не говорила справжню дату свого народження. Для всіх інших воно було шостого і лише одного разу вона випадково проговорилася мені. 

“Це був звичайний день, коли ми знову посварилися. Рін хвилювалася за те, що мені ще рано виходити з нею на завдання. А я не хотів залишати її одну і доводив, що маю її захищати, бо це одна з причин чому мене зробили її нареченим. 

– Розійдемося і проблема зникне, –  не втрималася вона. 

Я добре знав, що надовго це не затягнеться і це усього лиш зводиться до того, коли подружжя свариться і живе в різних кімнатах. 

–  Та кому окрім мене ти взагалі потрібна з таким характером, Рін, –  усе ж залишити усе просто так я не міг. 

Вже звичка була вколоти одне одного, щоб як тобі погано, то і їй також. 

Рін хотіла щось сказати, але стрималася і розвернувгись на каблуку чобіт поспішила в інший бік. 

Я знав, що через кілька днів ми помиримося, тому й не звернув увагу, що з нею щось не так. 

От тільки, я не здогадувався, який саме сьогодні день. 

–  Авельде, зайди у мій кабінет, – увечері мене покликав Меріон. 

Я пройшов за ним і спеціально став ближче до входу. Мені не хотілося знаходитися у цьому місці в якому навіть дихати було важко. Наскільки тут все давило на мозок. 

А червоні відтінки в інтерєрі викликали нудоту, яка завжди підступала до горла, коли я був тут. 

Відразливо. 

Як же відразливо тут знаходитеся. 

– Що ви хотіли сказати мені, батьку, – саме так я повинен був звертатися до цього чоловіка. 

– Ти не знаєш де Еринія? – запитав він з тривогою. 

Хіба вона не мала б бути у своїй кімнаті? Я в жодному випадку не можу сказати, що ми посварилися, а отже повинен якось викрутитися. 

– Ні, ми не бачилися після того як вона пішла на завдання, – відповів я не відводячи погляду, – вона не повернулася? – обережно поцікавився відчуваючи як серце починає битися швидше. 

Рін…я не можу її втратити, бо без неї я не матиму жодного сенсу для існування. Я ж ніхто без неї. 

Хоч би з нею усе було гаразд? 

Меріон подивився на мене з невдоволенням і діставши з шухляди план маєтку у якому ми жили незрозуміло промовив. 

– Сьогодні та сама дата. Тут позначені міста у яких вона зазвичай ховається. 

Та сама дата? Мене ніколи не повідомляли про такі речі, я знав основну інформацію, але…

Я мовчки прийняв план і кивнув. 

– Але ви впевнені, що вона захоче мене бачити, її настрій сьогодні був не найкращим, батьку, – підмітив я, хоч і не мав наміру не виконувати це прохання. 

– Інакше я б не доручив тобі це, – поблажливо кинув він і додав більш наказовим тоном у якому читалося хвилювання, – знайди її якнайшвидше. 

Я вклонився і поспішив на вихід. 

Я звик слухатися в усьому Еринію і її батька. Беззаперечно. Мене виховували для того, щоб бути вірним наступником для сімї Немез і навіть не думати інакше. 

Та й Еринія правду кажучи теж любила нагадувати мені про це кожнісінького разу. 

– Не розумію чому ти досі використовуєш своє прізвище Шоверг. Ти ж Немез, не забувай про це, Альде.

І ще ця її ніжна легка усмішка, наче бути Немез це найбільша честь, яку мені зволили надати.  

На коридорі я притулився до холодної стіни і нарешті зміг вільно дихати. Проглянув одним оком і поспішив перевіряти потрібні закутки.”

– Альде! Ти чого? – в реальність пробивається голос Еринії і я декілька митей фокусую погляд, щоб зрозуміти, де я взагалі знаходжуся. 

Точно. Той самий день. Тільки тепер кафе у далекому минулому, а не друга кухня маєтку. 

“– Це через мене? – одразу схилився над нею, коли побачив, що вона випила уже другу пляшку алкоголю, який був в дефіциті. 

Вона підвела на мене затуманений погляд і розсміялася. Вона завжди так сміялася, коли у неї ставався нервовий зрив і це лякало більше, ніж сльози. 

Я відсахнувся від неї. Не стримався, та й знав у такому божевільному стані вона й не зрозуміє нічого. 

– Сьогодні моє день народження. Уявляєш першого квітня, наче жарт якийсь. Але моїй мамі не можна було народжувати мене, а вона це зробила. І померла через мене. Я лише жорстокий жарт, а мого існування і бути не мало” 

Як виявилося навіть Меріт не знала про це і лише мені вона сказала правду. От тільки, радості знання її таємниці не викликало. 

– Пора йти, – сказав їй я, – пора повертатися, Рін. 

Вона мовчки підвелася з місця і розрахувавшись ми покинули кафе. 

– Ти як? – запитав стурбовано. 

Рін не відповіла. На мій превеликий подив вона вела себе надто тихо і я все боявся, що ось зараз це станеться. 

Її сміх, мабуть, усе життя буде снитися мені в кошмарах.