Розділ 2. Standing on the shore

Standing on the shore
Waiting for the ship in call
There's something in the way

I move that keeps them on their own

Empire Of The Sun - Standing On The Shore

Авельд

Пройшов тиждень за який вони встигнули адаптуватися до нового міста достатньо для того, щоб не перетинатися. 

Тепер, коли Еринія не жахалася усього нового і не потребувала його підтримки і перша хвиля захоплення пройшла – вона знову стала такою як і була. 

Запитаєте як можна не бачитися, коли живете навпроти? Легко, якщо захотіти. Ось і зараз він міг спостерігати з вікна як її постать швидко віддаляється. 

Можливо, вона йшла в парк чи в книгарню, або випити каву. 

Йому було байдуже, адже кожен з них тепер мав власне життя. 

“І чому з вами усе так складно” 

Прийшло одного дня коротке й невдоволене від Асін. Її здається такий розвиток подій влаштовував у останню чергу. 

“Ми розійшлися”

“Я з тобою зустрічатися не буду. Йди і поверни її”

І якщо перше розсмішило, то друге змусило обуритися. Вистачило йому Еринії на все життя вперед. 

І тільки зараз згадав, що вони нікуди не дінуться від одруження, коли повернуться. 

Випустив телефон з рук і впав на ліжко. Хотілося не повертатися от якби в разі провалу вони могли залишитися тут назавжди. Якщо подумати – Асін нічого про це не говорила. 

“Що станеться, коли ви знайдете Сіону, і що як ні?” 

Перепитала вона і деякий час було то Асін набирає повідомлення, то знову зникало і поверталося. 

“Ви зможете залишитися, якщо так і повернетеся як ні. Але для цього варто принаймні згадати навіщо вам її шукати”

Вона говорила правду. Якби Авельд не старався та мозок вперто не хотів видавати інформацію щодо тим узагалі була ця Сіона. А що вже говорити про причину її пошуків? 

Та все ж коли згадував це ім'я ставало чомусь боляче, наче від важкої втрати. 

І якби йому не хотілося усе ж прийдеться пригадати усе від самого початку. Він встав з ліжка і підійшов до дверей щоб їх відкрити. 

– Ериніє? – здивовано глянув на ту, хто стояла перед ним і невпевнено посміхалася, – тобі потрібна допомога? 

Вона кивнула і потягнула мене на вихід, наче я мав як завжди мовчки слідувати за нею. 

Мені не хотілося цього робити зовсім, особливо зараз. 

– Я знайшла зачіпку, – нарешті зволила пояснити вона, коли ми вийшли на вулицю. 

Мабуть, там вона боялася говорити, щоб її не почули через ехо. Хоча й не думаю, що комусь окрім Асін відомо чому ми тут. 

Після чого ми направилися в парк, там можна було сісти і обговорити те, що нам потрібно. Та й думалося краще. 

Тут у місті була вже весна і дерева починали зеленіти. Це було дивовижно бачити щось інакше, а не тільки постійні будівлі з металу, темні коридори у яких майже не було світла і відчувати запах смогу. 

Хоча в цьому плані цей світ не далеко втік інколи можна було відчути подібний запах від машин поблизу. 

За останні дні я ж найчастіше бував саме в парку і насолоджувався природою. 

– Цей білет, – простягнула вона мені, – я перевірила і тут такого міста немає, – потім замовкла і все ж додала, – та навіть як і знаходила це було не те. 

– Звідки він у тебе? – я взяв його в руки і уважно оглянув. 

Він і справді виглядав дещо старомодним для цього світу. А внизу дрібним шрифтом писалося, що це на дирижабль. Мабуть, через це Рін не помітила одразу. Але як він може бути пов'язаним з Сіоною. 

– Знайшла в кишені, разом з декількома нашими монетами. От вже уявлення не маю як це перенеслося разом зі мною, – відповіла вона і простягнула мені і їх також. 

Тут вони не мали жодного значення, звичайні сувеніри, але в нас за них можна було купити землю або довго жити ні про що не хвилюючись. 

От тільки, витрачати їх не було де. 

Відчув ностальгію за домом. 

Проглянув білет ще раз. Місто Сонцестояння. Назва викликала у мене якийсь дивний страх, наче у ньому була прихована небезпека. Наче щойно потрапиш у це місто підпишеш собі смертний вирок. 

Я не чув про нього. 

То ж звідки про нього знала Сіона і чому хотіла поїхати туди? 

Елевонда. Не думала, що ми ще щось нове про неї дізнаємося. 

– Скажи моторошне відчуття? – запитала Еринія, коли я віддав їй усе назад. 

Не міг не погодитися, відразу стало дихати легше, наче до того мене стискували лещатами. 

– Ти знаєш щось про Сіону. Чомусь не можу згадати навіть її зовнішність. 

Вона задумливо відвела погляд на хмари, які пропливали над головою. Мовчанка затягнулася і це вже здавалося підтвердженням. 

– Авжеж. Вона завершила своє життя самогубством, – припечатала мене цими словами і я важко зітхнув. 

Не був готовим почути таких слів, та тепер стала зрозуміла реакція. Навіть, якщо не можна згадати, відчуття завжди залишаються. 

І все ж…

– Вона не могла цього зробити, – твердо запевнив я ні на мить не сумніваючись у своїх словах. 

Еринія підвелася з місця і направилася вперед. Я невдоволено став слідом, здогадуючись, що вона ще продовжить говорити. 

– Твоя правда, Сіона не виглядала як людина, яка збиралася померти. Навпаки, мало надто багато планів на життя, які хотіла виконати, – з легкою усмішкою відповіла вона. 

Після цього поспішила вперед. Я так і не зрозумів за цей час, вона хоче уникати мене бо ми розійшлися і не хоче бачити більш, ніж потрібно. 

Чи просто відчуває вину? 

Цього я разу я не втримався і попростував за нею. Швидше за все вона збирається на атракціони або поїсти морозива. Що ж їхні плани просто співпали, нічого не зробиш.