Розділ 1. back to friends

How can we go back to being friends
When we just shared a bed?
How can you look at me and pretend
I'm someone you've never met?

sombr - back to friends

Елевонда. Довго не могла підібрати пісню до цього розділу і зупинилася на тій про яку думала від початку.

Чи можна було очікувати, що все так обернеться? 

Коли я вже був впевнений, що ми не зустрінемося, коли сподівався, що ти хоч на деякий час зникнеш з мого життя, Ериніє. 

Коли...

Я вікрив 

Двері мого номеру. 

Ти з таким самим розгубленим виглядом стояла переді мною і не могла зрозуміти з якого дива я вийшов з номера навпроти. 

– Ериніє, – мій тон був таким наче, я привида побачив, а не колишню. 

– Авельде, – вона ж натомість відступила крок назад, не знаючи як їй діяти. 

І справді ми ж розійшлися, чи не так? 

Дістав телефон і швидко надрукував повідомлення. Я вже здогадувався, хто нам влаштував таку швидку зустріч. 

“Ти все спланувала чи не так” 

“Це звичайна випадковість, що на весь готель ваші номери опинилися один навпроти одного” 

Що повністю підтверджувало мою здогадку – Асін зробила це спеціально і здається ставилася до цього як до чудового сюжетного повороту. А те що нам буде ну дуже незручно цікавило її в останню чергу. 

– Чому бути тому не минути, – філософськи зазначила Рін і поспішила вперед він вже за звичкою послідував за нею, навіть, не подумавши, що міг цього не робити. 

Спустившись сходами вона пройшла на вихід. Сніданок був включений в бронювання. 

Елевонда. Треба було їм квартиру замовляти, Асін. Я серйозно. 

Асін. Ще не почала писати, а вже здалася. 

Елевонда. От скажи мені, як я маю описати готель, якщо я ніколи в ньому не була. 

Асін. Наче я була.  Я навіть номери рандомні бронювала, просто, щоб поруч були. 

Елевонда. Потрібно було писати без прив'язки до міста. 

За нею йти не хотілося, але йому ж потрібно було все одно розпитати чи вона знає про пошуки Сіони. 

– Рін, зачекай, – покликав, але вона не зупинилася, тому прийшлося наздогнати її і схопити за руку. 

Декілька людей ощирнулися на них. Скривився. 

Вона відступила крок назад і невдоволено зиркнула на мене. 

– Я просто хотів запитати чи ти знаєш чому ми тут, – відповів я так, щоб мій тон звучав якомога більш байдуже. 

– Знаю, – тихо кинула вона. 

– Тоді добре, – кивнув я і відступив у інший бік. 

Повз нас проходили люди, але ми чомусь застигли на місці і не наважувалися піти. Я чекав, що Еринія як завжди обернеться і поспішить кудись. 

Вона здається думала, що я зроблю це першим. 

– Тоді до зустрічі! – попрощався і вже збирався йти, коли вона вклала свою руку в мою. 

– Зачекай. Я з тобою, – чомусь у її голосі читався страх. 

Мабуть, попри всю свою холодність вона боялася залишитися зовсім самотньою у цьому місті. Я відчув як повільно виникає бажання кинути її напризволяще, залишити її розгублено дивитится мені вслід. 

На зупинці, яка була перед нами якраз мала відїджати маршрутка і все що мені потрібно це відпустити її руку, застрибнути всередину і вирушити у невідомому напрмку. 

Як же хотілося. 

Та я не зробив цього. 

– Гаразд, ходімо, – я натягнув на своє обличчя таку нехарактерну для себе життєрадісну усмішку, відповівши натомість. 

Вона помітно розслабилася. Її пальці не стискали мою долоню так, наче я можу втекти у будь який момент. 

Ми вирушили до пішохідного переходу, які все ще дещо лякали, але якщо переходити з іншими людьми це було цілком стерпно. 

– Як для людини, яка сказала, що ми повинні розійтися ти надто швидко передумала, – сказав згодом, коли ми опинилися на тому боці, – і куди далі? 

– Я переоцінила себе, – просто відказала вона, відпускаючи мою руку і поспішаючи вперед. На мить обернулася і додала, – та й у цьому незнайомому місці у мене є лише ти. Потрібно правльно оцінювати своє становище, – зазначила вона і зрозуміти чи є у її словах підтекст було складно. 

Швидше за все це їй просто вигідно. 

Хоча що я хотів? Це ж Еринія Немез. 

Вона ж пройшла повз Собор і уже хотіла бігти далі, але я притримав її за рукав. 

– Ну коли ми щось таке побачимо? 

– Релігія мене в останню чергу цікавить, Авельде, – буркнула вона. 

Та всупереч своїм словам її очі засвітилися цікавістю. Вона ступила невпевнений крок вперед і перехрестившись пройшла всередину. Здається вона відчувала себе не у своїй тарілці. 

Мені ж тут було гарно і спокійно. 

Пройшовши всередину Еринія прошепотіла. 

– Прости мені за усі мої гріхи, які я зробила і які ще будуть. І дякую, що ти дозволяєш такій жахливій людині як я досі жити. 

А вона у своєму репертуарі. Навіть не знаю соромно за неї чи ні? Хоча якщо подумати чи кращий я сам, у стімпанку про таке слово як гріхи давно вже не думають і значення забули, щоб совість не набридала. 

– Аж дихати легше стало! – відповіла вона з якимось щасливим виразом обличчя, – дякую. 

Я здивовано глянув на неї – вона вміє виражати вдячність, о це диво. І це ж ще так йти не хотіла. Варто запитати в Асін, де тут є ще церкви чи собори, раптом зовсім іншою людиною стане. 

– Але як в них тут скрізь всього багато. У нас так навіть жодних магазинів і близько немає, – її тон був щиро захопленим, наче Рін і справді підмінили. 

Обережно взяв за рукав, щоб вона не загубилася. За руку брати більше не наважувався ще потім буду вислуховувати від неї нотації. 

От тільки у самої Еринії була інша думка на цей рахунок. 

Важко зітхнув, але нічого не сказав. Сам же хвилювався за неї більше, ніж за себе. Тепер і має. 

Еринія здається знала напрямок і ось вони зупинилися навпроти книгарні.