Пролог 1. 3. Авельд

І все ж…можливо краще повернутися назад? 

Я думав про це з кожним кроком, який робив віддаляючись від неї. Ні я не можу залишити Еринію. 

Але я повинен. 

Але я…

Зупинився. Сам не звернув увагу як ноги привели у якийсь місцевий парк. Краще сісти і подумати. 

–  Ти Авельд? –  почув незнайомий жіночий голос, –  ха повірити не можу, що бачу свого персонажа наживо. Кому б сказала, не повірили б! 

Персонаж? Про що вона говорить. Її радості я не поділяв, лише невдоволено зиркнув на порушницю спокою. 

–  А ви дозвольте поцікавитися? –  запитав у невисокої дівчини з фарбованим коротким волоссям у звичайному місцевому одязі і з дивними очима, які були наче вицвілі. 

–  Асін, системниця цієї реальності. 

Елевонда. Як говориться ніколи не було і ось знову. Або знайомтеся моя версія з паралельного світу № якийсь там.  Я колись рахувала скільки їх має бути, але тепер забула. 

Наче це мені щось говорило. Ніколи не чув ні таке визначення, ні згадку, що існувала така посада. Та й якщо придивитися навіть людину вона не нагадувала. 

–  Ох вибач, не подумала. 

Вона клацнула пальцями і її очі стали сірими у яких водночас були холодність і тепло. 

Тепер вона викликала більше довіри до своєї особи. 

–  Не буду довго пояснювати, хто я така. Та й терпіти не можу довгі балачки, –  почала вона зовсім іншим тоном, аніж спочатку. У її голосі більше не було якоїсь легковажності, лише серйозність і зосередження, –  у першу чергу я вже все забронювала, тому можеш не хвилюватися, де проживати. А в іншу ваше завдання –  знайти Еоексіону. 

І ні слова більше. Як і де. І навіть жодного нормального пояснення, але принаймні варто подякувати, що хтось інший вирішив проблему з житлом за нього. 

Елевонда. Цікаво, а троп одне ліжко буде. 

Асін. За кого ти мене приймаєш…авжеж буде. Але трохи не так як ти подумала. 

Елевонда. Як ти взагалі системницею стала? 

Асін. Завдяки Кессі авжеж. То ми паралельні? 

Елевонда. І я найзвичайніша і маю найбезглуздіше життя серед тих про кого я написала. 

Асін. Безглузде життя не таке вже й погане, бо я вже сумую за ним. 

Елевонда. Але ж це безглуздо. 

Асін. Зовсім ні. Але сподіваюся, що я не ти з майбутнього. 

Елевонда. Як і я. Мені не дуже подобається таке. 

Асін. Бо воно й немає бути схожим. 

На телефон прийшло повідомлення з вказаною адресою і додатково позначене місце на карті. 

“Можеш не дякувати. Це найменше, що я можу зробити для улюбленого персонажа” 

І чому ця Асін продовжує називати його персонажом. Ображає. І не запитаєш навіть? 

У місті йому робити було нічого, тому він вирішив у готель, якщо він правильно все зрозумів. 

Йти довелося довго. Мабуть, хвилин двадцять і за увесь час єдине, що він відчув, що його дратує цей світ. Такий спокійний і якийсь бездоганний. 

Елевонда. Ага точно спокійний. Це ж він ще не знає. 

Раптом я почув незрозумілий звук, який неочікувано ввірвався у цей простір. Люди ж наче й не звернули уваги продовжували йти по своїх справах. 

Але ж це сирена, хіба ні? 

На телефон прийшло нове повідомлення. 

“Йой забула тобі сказати, що ти зараз знаходишся в Україні у тому часовому проміжку, де війна досі триває. Хоча наша країна й справді чудова й найкраща для життя. А точно ти зараз на заході України в Луцьку. ” 

Точно. Вони ж вчили про це в історії, адже територія, де жили повстанці і була дуже колишнім заходом України. 

Але ж як себе буде відчувати Еринія. Йому потрібно було бути поруч. Коли на телефон прийшло нове повідомлення він вже навіть не здивувався і думка, що Асін може читати його думки не лякала його. 

“Вона в безпеці. І ні я не читаю твої думки, я їх просто знаю.” 

А ось це звучало ще страшніше. 

Швидко дійшов до вказаної адреси і поселившись у своїй кімнаті з якої був вигляд на жваву вулицю, яких ніколи він не бачив у їхньому світі. 

Скільки ж всього зміниться за ці тисячоліття, але зараз люди навіть не здогадуються про таке. 

Завтра майбутнє буде інакше. 

І навіть сьогодні може змінитися. 

Та все ж…

Краще відпочити як дається така можливість, а тоді спробувати знайти людину, якої тут бути не мало так само як і їх.