Пролог 1. 3. Авельд

І все ж… можливо краще повернутися назад? 

Я думав про це з кожним кроком, віддаляючись від неї. Ні, я не можу залишити Еринію. 

Але я повинен. 

Але я…

Зупинився. Сам не звернув увагу, як ноги привели мене у якийсь місцевий парк. Це було чудове місце, аби подумати над усім. Опустився на вільну лавку і підвів очі до неба. 

Цікаво, що взагалі мені робити далі і навіщо я тут? Чи зможемо ми повернутися додому...хоча може залишитися у минулому назавжди? 

–  Ти Авельд? –  почув незнайомий жіночий голос, –  ха, повірити не можу, що бачу свого персонажа наживо. Кому б сказала, не повірили б! – сказала вона усміхаючись, але чому я відчував тривогу від цього. 

Персонаж? Про що вона говорить... Її радості я не поділяв, лише невдоволено зиркнув на порушницю спокою. 

–  А ви дозвольте поцікавитися? –  звернувся до неї і цього разу справді роздивився її.

Вона була невисока, мабуть, на голову нижча за мене. Коротке волосся бурштинового відтінку, яке, швидше за все, було фарбованим. 

Одягнута у звичайний місцевий одяг так, що я не звернув би на неї уваги, якби першою не наблизилася до мене. 

Єдине, що справді виділяло її це очі...вицвілі і сірі. А сам погляд був якимось неприродним від чого жахаючим. 

–  Асін, системниця цієї реальності, – з гордістю зазначила вона.

Тесс. Як говориться, ніколи не було, і ось знову. Або знайомтеся моя версія з паралельного світу № якийсь там. Я колись рахувала скільки їх має бути, але тепер забула. 

Та ці слова нічого для мене не значили. Ніколи не чув ні такого визначення, ні згадки, що існувала така посада. Та й якщо придивитися, навіть людину вона не нагадувала. Надто вже моторошна. 

–  Ох, вибач, не подумала, – схилила очі додолу вона, соромлячись того, якою її побачили. 

Вона клацнула пальцями, і її очі стали сірими. У них водночас поєднувалися холодність і тепло. 

Тепер вона лякала менше і чому відчув більше довіри до її особи. 

–  Не буду довго пояснювати, хто я така. Та й терпіти не можу довгі балачки, –  почала вона зовсім іншим тоном, аніж спочатку. У її голосі більше не було якоїсь легковажності, лише серйозність і зосередження, –  у першу чергу я вже все забронювала, тому можеш не хвилюватися, де проживати. А по-друге, ваше завдання, –  знайти Елексіону. 

І ні слова більше. Як і де. Навіть жодного нормального пояснення, але принаймні варто подякувати, що хтось інший вирішив проблему з житлом за мене. 

Тесс. Цікаво, а троп "одне ліжко" буде? 

Асін. За кого ти мене приймаєш…авжеж буде. Але трохи не так як ти подумала. 

Тесс. Як ти взагалі системницею стала? 

Асін. Завдяки Кессі авжеж. То ми паралельні? 

Тесс. І я найзвичайніша і маю найбезглуздіше життя серед тих про кого я написала. 

Асін. Безглузде життя не таке вже й погане, бо я вже сумую за ним. 

Тесс. Але ж це безглуздо. 

Асін. Зовсім ні. Але сподіваюся, що я не ти з майбутнього. 

Тесс. Як і я. Мені не дуже подобається таке. 

Асін. Бо воно й немає бути схожим. 

На телефон прийшло повідомлення із вказаною адресою та позначеним на карті місцем. 

“Можеш не дякувати. Це найменше, що я можу зробити для улюбленого персонажа” 

І чому ця Асін продовжує називати його персонажом. Ображає. І не запитаєш навіть, що це означає?

У місті мені робити було нічого, тому я вирішив іти в готель, якщо правильно все зрозумів. 

Тесс. У своїх думках він може переходити на третю особу, тут це не помилка. 

Йти довелося довго. Мабуть, хвилин двадцять і за увесь час єдине, що він відчув, це роздратування від світу. Такий спокійний і якийсь бездоганний. 

Можливо він просто заздрив. Тим, що люди тут можуть бути такими безтурботними і ні про що не хвилюватися. А вони...мусили кожний день боротися за власне життя. 

Тесс. Через 3...2...1...

Раптом я почув звук, який неочікувано ввірвався у цей простір, такий, що здавалося пробирав до самих кісток, а чути надзвичайно неприємно. Люди ж наче й не звернули уваги продовжували йти по своїх справах. 

Але ж це повітряна тривога, хіба ні? 

Я зупинився, не знаючи як діяти і куди бігти. Так занурився у свої роздуми, що навіть не знав як реагувати. 

На телефон прийшло нове повідомлення. 

“Йой, забула тобі сказати, що ти зараз знаходишся в Україні у тому часовому проміжку, де війна досі триває. Хоча наша країна й справді чудова й найкраща для життя. А точно ти зараз на заході України в Луцьку. ” 

Точно. Вони ж вчили про це в історії, адже територія, де жили повстанці і була дуже колишнім заходом України. ( десь 3000 років різниці між нашим і їхнім часом) 

Але ж як себе буде відчувати Еринія? Потрібно було бути поруч. Не можна було залишати її одну, навіть, якщо вони посварилися.

Не варто було слухати її. Коли на телефон прийшло нове повідомлення вже навіть не здивувався і думка, що Асін може читати його думки, не лякала. Чомусь прийняв це вже надто швидко. 

“Вона в безпеці. І ні, я не читаю твої думки, я їх просто знаю.” 

А ось це звучало ще страшніше. 

Я більше не гаяв часу. Швидко подолав останні метри, боязко перейшов дорогу. Якби я робив це сам не зміг би й кроку ступити. У нас переходів просто не існувало, принаймні у тому вигляді, що зараз. 

Тепер залишалося лише заселитися в готель і нарешті змогти відпочити. 

Тесс. От монте, а він взагалі міг заселитися під час тривоги. Хоча вона могла бути короткою і швидко завершитися. 

Номер був звичайним, нічого особливого. Хоча, він звик виживати за будь яких обставин. То ж зараз це було майже як виграти джекпот. Що ж, заради цього можна й побути улюбленим персонажом для Асін. 

Йому ж не вперше.