Частина 1. Сучасність. Пролог 1

“Чи кохав він Еринію? 

Беззаперечно. 

Чи кохала вона його? 

Можливо.”

Коли вони опинилися у іншій реальності перше, що впало в очі – блакитне небо. Це було так дивно, що хотілося зупинитися і ввібрати у себе цей колір, назавжди залишити його у своїх спогадах. 

У їхній реальності такого неба не існувало. Там воно було вічно затягнуте смогом від нескінченних фабрик, і єдине, що по ньому пропливало — це громіздкі дирижаблі, а не ці невагомі білі хмари.

– Де це ми? – перепитала вона здивовано. 

Надто незвично, надто спокійно і від цього ще більш чужорідно. Цю реальність не наповнювали ті звуки, які вони чули зазвичай. Лише машини, які проїзджали повз руйнували цю атмосферу. 

Повітря також було іншим. Легким і майже невагомим, а не настільки важким, що завжди давило на мозок. 

І одяг, з тканин, які вже давно забулися у їхньому світі, бо в них не було необхідності. А тут...невже це минуле? Те саме, про яке вони вчили на історії. 

– Схоже на місто Ностальгії. 

Вона кивнула, хоч і перебувала у своїх думках. 

Вони не знали де знаходяться і це була чудова нагода, щоб почати усе спочатку або…нарешті все завершити. Еринія рішуче підійняла на нього погляд. 

– Авельде…

– Ериніє. Кажи перша. 

Вона видихнула розчаровано. Якби ж він лише цього разу не поступився і почав першим. Щоб сказати – ні, нічого. 

Щоб знову не обговорювати важливе і залишити усе як є. Як завжди. Та Авельд, мабуть, ніколи не зміниться. 

– Ериніє, земля викликає тебе, – провів рукою перед її очима. 

Вона взяла себе в руки і холодно на одному подиху видала усе, що крутилося в голові. 

– Ти ж ненавидиш мене чи не так…за усе що я натворила? – і хоч це було питанням вона вже знала відповідь. 

Авельд подивився на неї з нерозумінням навіть не знаючи як реагувати на такі слова своєї нареченої. І що це на неї найшло? 

Якби його щось не влаштовувало б…

– Я навіть не думав про це, Ериніє. Чому ти взагалі так вирішила, – відповів розгублено схопивши її за руку, але вона відштовхнула його. 

– Тоді час подумати. Якщо нам дали шанс прожити у зовсім новому світі, то краще нам більше не бачитися, – і хоч у її тоні був смуток, вона стримала себе від сліз, щосили кліпаючи. 

– Отже кидаєш мене, – у тоні Авельда була порожнеча і звичайна констація факту. 

На цьому моменті вона таки розвернулася і глянула з невдовленням. 

– Ти перший зробив це у нашій реальності чи вже забув? Я просто зрівняла рахунки, – сказала вона з ледь помітною глузливою усмішкою. 

– Зате ти ніколи не змінюєшся. Хіба очі стали іншого відтінку, – ледь всміхнувся він. 

Еринія обернулася і пішла в інший бік. 

Розмову було завершено. 

Він хотів запитати її як вона збирається вижити у зовсім незнайому місці, але обірвав себе. Тепер, коли вони розійшлися це більше не його проблеми. Навіщо взагалі хвилюватися за ту, хто тепер чужа. 

Обрав інший напрямок і пройшов вулицею вперед. 

Вони розпочинали усе спочатку як зовсім інші люди, які не мають між собою нічого спільного. 

Та все ж йому хотілося, щоб їхні шляхи перетнулися ще хоча б раз.

Елевонда. Від цього розділу відчуття ностальгії, бо в одній моїй книзі є схожий опис, тільки там світ магічний, а тут він технологічний.