Розділ 14

Розділ 14

«Полювання на Кендіс. Небезпечний спокій»

«Маго»

Повернення до школи після тижня вдома було дивним. Коли холодний вітер знову торкнувся обличчя біля головної брами, я відчула, ніби перетинаю межу між двома світами — тим, де можна було вдихнути на повні груди, і тим, де кожен подих здавався чиїмось спостереженням.

Повітря в школі Відьомства здавалося важким і душним. Я повернулася для закінчення навчання і цієї вистави.

Моя нова впевненість була крижаною і холодною. Я сама випила зілля, але Кендіс та Тигрій скористалися моїм забуттям. Моя місія була подвійною: щоб про це не дізнався ніхто і розкрити їхню гру.

Фамільяр сидів на моєму плечі. Я дала йому нарешті ім’я — Корвус. Це було доречно: чорний провісник і мій мовчазний супутник. Його присутність була тепер моєю єдиною константою.

На подвір’ї вже танув сніг, у повітрі стояв запах сирої землі та вологи. Я саме знімала рукавички, коли побачила Кендіс. Вона стояла неподалік, спілкувалася з кимось із молодших відьом, але щойно її погляд зустрівся з моїм — вона миттєво відвернулася й пішла геть. Вона виглядала так само досконало, як завжди, — у мерехтливій мантії та з ідеальною зачіскою. Але щойно наші погляди зустрілися, її ідеальна маска дала тріщину. Вона спробувала зникнути у натовпі студентів, ніби я була заразною хворобою, а не її недавньою жертвою. Це було дивно.

Мене пройняв холод сильніший, ніж від вітру. Уникає? Після всього — уникає мене?

Чому? Вона перемогла. Вона виграла Тигрія (на якого я навіть не претендувала), вона викрила мене і змусила зганьбитися. Вона повинна була торжествувати, демонструвати свою перевагу. Натомість вона поводилася як переляканий кролик.

Це не вкладалося в образ гордої, мстивої нареченої, яка писала мені погрози. Це вказувало на страх.

Я зупинилася, дозволяючи натовпу проплисти повз мене.

— Сессі? — викликала я привида подумки. Вона була моїм найкращим ресурсом.

— Я тут. Бачиш, як вона тікає. Мабуть, щось приховує. Вона боїться, що ти її проклянеш за правду, — тихо озвалася Сессі, що зависла поряд, напівпрозора й водночас граційна, як дим. — Хочеш, перевіримо?

Я глянула на неї знизу вгору.

— Ні, — заперечила я. — Вона боїться не моєї помсти. Вона боїться, що я про щось здогадаюсь. Або що вона щось задумала і хоче зробити, — потім я замислилась над тим, чому така категорична, і швидко додала: — Хоча, давай її перевіримо. Але без твоїх «фокусів», Сессі. Не хочу, щоб вона знову підняла галас на всю школу.

Привид знизала плечима й хитро посміхнулася.

Я вирішила, що тепер Кендіс — мій новий проєкт. Мене хвилювало лише одне: щоб ця наречена не влаштувала мені пастку.

Ми з Сессі почали полювання. Сессі, живлячись моєю постійною, холодною рішучістю, була ідеальним шпигуном. Вона могла проходити крізь стіни і підслуховувати, не залишаючи слідів.

Протягом наступних двох днів я уважно спостерігала за Кендіс. Вона проводила дні звично: відвідувала лекції, сиділа з дівчатами у дворі, читала біля фонтану, і навіть на вечірніх зборах поводилася бездоганно. Жодних підозрілих зустрічей, жодних листів чи поглядів через плече. Лише вона сама — холодна, стримана, трохи надто чемна, ніби боялася видати щось зайве. Я хотіла знайти співучасника — того, кому вона могла розповісти про мене. Хто допомагав їй писати записки, хто підтримував її під час цього фарсу і хто, можливо, був її довіреною особою. Бо лише тиха підтримка могла пояснити, чому Кендіс, будучи такою емоційною, змогла провести таку довгу гру.

Сессі з ентузіазмом долучилася до справи. Вона стежила за Кендіс на лекціях, у залі для обідів, у її кімнаті. Головне — що не у вбиральні, хоча привидка хотіла і таке робити. Я її відговорила. Це вже було занадто.

— І ти думаєш, вона комусь про це говорила? — прошепотіла Сессі якось надвечір, коли ми стояли за вікном аудиторії, спостерігаючи, як Кендіс виписує формули чар. — Виглядає, як зразкова відьма, аж нудно.

Дивлячись на наречену Тигрія, я знала лише одне: це було затишшя перед бурею.

— Саме це й дивно, — відповіла я. — Кендіс не буває ідеальною. Ніхто не може бути ідеальним.

Сессі тихо засміялася, пройшла крізь стіну й зникла, залишивши за собою ледь чутний холод.

Я залишилася сама. В голові плутались думки, а серце неспокійно калатало. Що вона приховує? І чому тепер тримається подалі від усіх, особливо від мене?

Кендіс зустрічалася лише зі своїми звичайними, нудними подругами-відьмами. Вона проводила час із Тигрієм (напрочуд тихо, без публічних обіймів і поцілунків). Вони за цей час зустрілися два рази і про щось домовлялися. Це було неймовірно і неправильно.

— Можливо, вона просто майстерна брехуха? — запитала я Сессі.

— Ні, мила, — зашурхотів привид. — Я бачу її емоції. Вони не брешуть. Я впевнена вона справді була сама, коли писала ті записки. Вона просто дуже ревнива і одержима своїм графом.

Це знову повернуло мене до початкової точки. Кендіс була винна у погрозах, але чи була вона достатньо хитрою для такої довгої, добре спланованої гри? І чому вона уникала мене, якщо перемогла?

Поки я вела свої розслідування із Сессі, Тіллі тим часом майже не з’являлася поруч. Вона світилася зсередини — її очі блищали від щастя. Я бачила, як вона зустрічалася з Сібелом біля старої теплиці, як сміялася, відкидаючи волосся, і мені було водночас тепло й самотньо.

Я розуміла, що не можу покластися на Тіллі. Моя подруга була настільки поглинута власним романтичним хаосом, що її не можна було втягувати в мою справу. Бо Сібел був другом Тигрія, і я не бажала руйнувати кохання подруги.

Тіллі і Сібел (друг Тигрія) були тепер офіційною парою. Вони були постійно разом, хихикали і обмінювалися цукровими поглядами. Сібел був добродушним, трохи незграбним магом, і його чиста закоханість у мою завжди-не-зібрану-подругу була напрочуд зворушливою. Але це означало, що Тіллі була заблокована для мене. Будь-яка розмова про Тигрія, про Кендіс чи про вкрадену пам'ять наражала б її на небезпеку і змусила б її вибирати між дружбою та коханням. Я не могла цього допустити.