Розділ 30. Шах і мат

   Світанок над Парижем був холодним і блідим, немов місто саме передчувало неминучість тектонічного зсуву. Поки столиця прокидалася, поглинаючи ранкові новини про грандіозний злив даних, Марк і Діана готувалися до свого останнього виходу. Сховище на околиці виконало свою роль: воно дало їм час, щоб перев'язати рани і синхронізувати свої удари.

   Марк надів свіжу сорочку, яку Софі дивом зуміла передати через довірених осіб. Його ліве плече було туго забинтоване, що обмежувало рухи, але в його позі не було і натяку на слабкість. Діана, одягнувши свій найсуворіший чорний жакет, виглядала як втілення Немезиди. На її зап'ясті все так само червоніла смужка шовку, символ їхнього нового договору.

   Метою їхньої поїздки була будівля Зеніту, дзеркальний хмарочос, зведений на місці старої верфі, де колись загинув батько Марка. Це було іронічно і символічно водночас: саме тут зараз засідала рада інвесторів, яка вночі намагалася знищити їх.

 - Ти готова? - запитав Марк, коли їхній непомітний автомобіль зупинився біля бічного входу. Охорона будівлі була в розгубленості. Вони бачили новини, вони знали, що Россман тепер найнебезпечніша людина в країні, але формально він все ще залишався власником величезного пакета акцій.

 - Я готувалася до цього все життя, - відповіла Діана, поправляючи комір. - Просто не знала, що моїм подіумом стане зал засідань.

   Вони увійшли в будівлю. Скляні ліфти безшумно несли їх на верхній поверх. Місто під ногами зменшувалося, перетворюючись на карту, яку вони збиралися перекроїти. Коли двері ліфта розійшлися на сороковому поверсі, їх зустріла гробова тиша. Секретарі та клерки проводжали їх поглядами, сповненими жаху та благоговіння.

   Зал засідань був залитий холодним світлом. За масивним столом із полірованого дуба сиділи ті самі люди, що вчора пропонували Марку угоду з дияволом. Мсьє Дюпон, блідий як полотно, нервово крутив у руках ручку. Поруч із ним сиділи юристи та представники регулятора.

   Але найнесподіванішою була присутність Філіпа Дельмара. Він сидів у самому кінці столу, виглядаючи як тінь самого себе. Його імперія була зруйнована, його репутація знищена, і тепер він тулився до системи, сподіваючись на крихти захисту.

   Марк пройшов до голови столу, не чекаючи запрошення. Діана стала праворуч від нього, поклавши руки на спинку крісла.

 - Доброго ранку, панове, - голос Марка прозвучав як клацання запобіжника в тиші. - Я бачу, ви не дуже раді нас бачити. Дивно, адже вчора ви так наполегливо шукали зустрічі.

 - Россмане, ти божевільний! - вибухнув Дюпон, схоплюючись із місця. - Ти розумієш, що ти накоїв? Опублікувати ці файли... Ти обвалив ринок! Ти знищив довіру до банківської системи! Тебе заарештують за годину!

 - Сядьте, Дюпоне, - холодно промовив Марк. - Якби ви могли мене заарештувати, поліція вже була б тут. Але вони не прийдуть. Тому що в тих файлах, які я приберіг для другої хвилі публікації, є імена міністрів, суддів і начальників жандармерії, які отримували від вас консультаційні послуги. Якщо я не натисну кнопку скасування через тридцять хвилин, ці дані підуть у прямий ефір світових агентств.

   У залі запанувала тиша, в якій було чути лише цокання дорогого годинника. Марк виклав на стіл планшет.

 - Давайте грати відкрито. Ви намагалися вбити нас цієї ночі. Це була ваша помилка. Ви думали, що я захищатиму свої гроші. Але я захищаю свою дружину та її спадщину.

   Марк перевів погляд на Філіпа Дельмара.

 - І ви, Філіпе. Ви думали, що зможете відсидітися за спинами банкірів? Ви передали їм коди доступу до вентиляції нашого пентхаусу. Це замах на вбивство.

   Філіп спробував щось сказати, але з його горла вирвалося лише хрипіння.

 - Ось наші умови, - взяла слово Діана. Її голос був чистим і дзвінким, як удар кришталю об кришталь. - Перше: повне і беззастережне визнання незалежності бренду Scarlet. Усі права переходять до мене особисто, без будь-яких обтяжень з боку холдингу Дельмар або Rossman International.

   Банкіри перезирнулися. Це був удар по їхніх гаманцях, але це був лише початок.

 - Друге, - продовжувала Діана. - Мсьє Дюпон і мсьє Лаваль подають у відставку за станом здоров'я сьогодні до полудня. Ваші частки у фондах переходять у довірче управління незалежної ради, яку призначу я.

 - Це грабіж! - вигукнув Лаваль.

 - Це реституція, - поправив його Марк. - Ви п'ятнадцять років користувалися активами, які вкрали у мого батька. Настав час платити за рахунками.

   Діана підійшла до свого батька. Вона дивилася на нього зверху вниз, і в її погляді не було ні ненависті, ні жалю, тільки крижана ясність.

 - А ви, тату... Ви підпишете зізнання. Ви визнаєте свою провину в саботажі на верфі Зеніт. Ви визнаєте, що підлаштували пожежу в моєму ательє.

 - Діано, ти не можеш... - Філіп підвів на неї очі, повні сліз. - Я твій батько!

 - Мій батько помер тієї ночі, коли вирішив, що моє життя коштує менше, ніж його борги перед Скарді, - відрізала вона. - У вас є вибір: або ви підписуєте це і їдете у свій маєток у Нормандії під домашній арешт без права листування, або ви йдете під трибунал разом із цими панами.

   Марк натиснув на кнопку на планшеті. На великому екрані в залі засідань з'явився таймер.

 - П'ять хвилин, панове. Через п'ять хвилин ядерний пакет даних буде розісланий. Якщо підписи не стоятимуть в електронних документах, Париж згорить у вогні фінансового скандалу, який не залишить каменя на камені від ваших біографій.

   Атмосфера в залі стала нестерпною. Дюпон дивився на таймер, його обличчя вкрилося потом. Він розумів, що Россман не блефує. Марк завжди доводив справу до кінця. І зараз, дивлячись на цю поранену, але непереможену людину, банкір зрозумів, що система програла. Програла тому, що поставила на жадібність, а Россман поставив на щось, чого вони не могли оцінити, - на любов та спокуту.

 - Добре, - видихнув Дюпон, опускаючи плечі. - Ми підпишемо. Але ви маєте гарантувати, що друга частина архіву ніколи не побачить світ.