Розділ 29. Під посивілим багрянцем

   Світ за межами їхнього тимчасового сховища, старого складу на околиці промислової зони Парижа, перестав існувати в тому вигляді, до якого вони звикли. Після того як вони натиснули кнопку Enter, запустивши лавину компромату на фінансову еліту країни, час немов загус. Усередині складу пахло пилом, старим металом і гірким антисептиком, яким Діана обробила рану Марка.

   Сонце почало схилятися до горизонту, фарбуючи брудні вікна складу в густий, тривожний багрянець. Цей захід нагадував Діані колір її найкращої тканини, але тепер цей колір асоціювався не з подіумом, а з викликом, кинутим самій долі.

   Марк сидів на підлозі, прихилившись спиною до бетонної колони. Його обличчя було сірим від втрати крові та межової втоми, але погляд залишався чіпким. Він спостерігав за Діаною, яка міряла кроками простір між стелажами. Вона все ще була в тому самому чорному костюмі, тепер зім’ятому й забрудненому, але її постава залишалася бездоганною.

 - Скоро почнеться, - тихо промовив Марк. - Файли вже розійшлися по дзеркальних серверах. Юристи системи зараз намагаються заблокувати все, що можливо, але пізно. Інформація пішла по штатах та Азії.

   Діана зупинилася і подивилася на нього. В її очах відбивалося але небо.

 - Ти розумієш, що ми щойно знищили не тільки їх, а й свій шлях назад? Якщо ми виживемо цієї ночі, нам ніколи не пробачать того, що ми винесли свари з хати такого масштабу. Ми стали ізгоями назавжди.

 - Свобода завжди коштує дорого, Діано, - Марк поморщився, намагаючись поворухнути пошкодженим плечем. - Я все життя платив за рахунками інших людей. Мого батька, твого батька... Сьогодні я вперше заплатив за свою власну свободу. І за твою.

   Діана підійшла до нього і повільно опустилася на коліна просто на холодний бетон. Вона взяла його здорову руку у свої. Її долоні були холодними, але хватка сталевою.

 - Марку... тієї ночі, коли ми підписали контракт, я думала, що ти найстрашніше, що траплялося в моєму житті. Я бачила в тобі лише холодний розрахунок і жагу помсти. Я ненавиділа тебе за те, що ти змусив мене вибирати між моєю мрією і моєю совістю.

   Марк мовчав, слухаючи її голос, який у тиші складу звучав як натягнута струна.

 - Але сьогодні, коли кулі кришили мармур над моєю головою, і ти закрив мене собою... я зрозуміла одну річ. Ти не просто захищав свій актив. Ти захищав мене так, як ніхто ніколи не захищав. Навіть я сама.

   Вона підняла його руку і притиснула до своєї щоки.

 - Мій батько любив мене як прикрасу. Скарді хотів мене як трофей. А ти... ти побачив у мені людину, здатну на війну. І ти дав мені зброю. Але найстрашніше зізнання не в цьому.

   Вона замовкла, і в цей момент сонце остаточно провалилося за горизонт, залишивши в приміщенні густі, криваві сутінки.

 - Найстрашніше в тому, - прошепотіла Діана, і її голос здригнувся. - Що я люблю тебе. Не того Марка Россмана, який володіє половиною Парижа. А того пораненого хлопчика, який ховається за цим шрамом на плечі. Я люблю твою темряву так само сильно, як твою силу. І якщо це остання ніч у нашому житті, я хочу, щоб ти це знав. Без контрактів. Без умов.

   Марк завмер. Він очікував чого завгодно: докорів, планів помсти, страху перед майбутнім. Але не цієї щирості, яка була гострішою за будь-який ніж. Його броня, яку він виковував роками, дала не просто тріщину, вона розсипалася на порох під її поглядом.

 - Діано... - його голос був низьким і хрипким. - Ти не повинна. Я не та людина, яку можна любити. Я руйнував усе, до чого торкався. Я перетворив твоє життя на поле битви.

 - Ти дав мені життя, Марку! - вона скинула голову. - До тебе я була тінню в будинку батька. Я була дизайнером, який боявся власної тіні. Ти заставив мене випалити в собі слабкість. Ти єдиний, хто був зі мною чесним, навіть коли ця чесність убивала.

   Марк притягнув її до себе здоровою рукою, притискаючи до своїх грудей. Діана відчула, як шалено і нерівно б’ється його серце. У цей момент у старому складі відбулося щось більше, ніж просто освідчення в коханні. Це було злиття двох душ, які знайшли одна одну в найбільш невідповідному місці, в епіцентрі катастрофи.

 - Я боявся цього слова більше за все на світі, - зізнався Марк, зариваючись обличчям у її волосся. - Любов для мене завжди була важелем тиску. Слабкістю, яку можна використати. Але з тобою... з тобою це єдине, що дає мені сенс продовжувати цей бій. Якщо я втрачу імперію, нехай. Якщо я втрачу ім’я, нехай. Але якщо я втрачу тебе, Діано, то в цьому світі не залишиться нічого, заради чого варто було б дихати.

   Під заходом, що переходив у глибоку синяву ночі, вони сиділи, обнявшись, серед уламків свого минулого життя. Це зізнання змінило все. Воно стерло межі між замовником і виконавцем. Воно анулювало всі пункти їхнього контракту, про які ще не знала преса.

 - Тепер ми команда, - сказала Діана, відстороняючись і дивлячись йому в очі. - Справжня. Завтра ми вийдемо до них. Ми розкриємо карти. Ми покажемо їм, що буває, коли двоє людей, яким нічого втрачати, вирішують грати за своїми правилами.

 - Вони намагатимуться нас купити, - зауважив Марк. - Дюпон запропонує мільярди, щоб ми відкликали файли. Твій батько приповзе на колінах, благаючи про помилування.

 - А ми не візьмемо гроші, - усміхнулася Діана холодною, переможною усмішкою. - Ми візьмемо їхні голови. Образно кажучи. Ми змусимо їх визнати Scarlet незалежним. Ми змусимо їх піти у відставку.

   Марк дивився на неї і розумів, що його план помсти завершено. Але почалося щось грандіозніше, спокута. Він розумів, що рятуючи Діану та її бренд, він рятує ту частину себе, яку вважав давно мертвою.

 - Знаєш, - сказав він. - Мій батько завжди казав, що тканина, це як життя. Якщо потягнути за одну нитку, все може розпуститися. Але якщо вузол зав’язаний правильно, його не розірвати нічим.

   Він торкнувся її губ своїми, це був поцілунок, у якому не було похоті, але була нескінченна довіра і клятва вірності. Це був поцілунок двох воїнів перед вирішальною сутичкою.