Розділ 12. Ревнощі - це отрута

   Після появи Елени та викриття правди про Проєкт Зеніт, повітря в пентхаусі Россмана перестало бути просто важким, воно стало токсичним. Діана жила в стані постійної бойової готовності, відчуваючи, як стіни їхнього розкішного житла стискаються, перетворюючись на лещата. Щоранку вона одягала свою бездоганну маску, затягувала корсет тугіше і виходила у світ, де її чоловік був головним ляльководом. Але отрута, яку Елена впорснула в їхні стосунки, почала діяти несподіваним чином. Марк, завжди такий розважливий, холодний і контролюючий кожен м'яз свого обличчя, почав втрачати свою хвалену незворушність.

   Приводом для вибуху послужив щорічний прийом у Фонді Сучасного Мистецтва - подія, де мода, старі гроші та зухвалий авангард стикалися в тісному просторі, що іскрив від взаємної неприязні. Діана знала, що Марк буде там, контролюючи кожен її вдих, і саме тому вона вирішила завдати удару першою. Вона не поїхала з ним в одному лімузині. Вона послалася на критичну примірку нової моделі й приїхала на годину пізніше, демонстративно виходячи з машини у супроводі Адріана де Монтеск'є.

   Адріан був прямою протилежністю Марка. Молодий, зухвало талановитий дизайнер-бунтар, чиї колекції оспівували хаос і заперечення будь-яких фінансових імперій. Він був тим, кого Марк Россман зневажав на біологічному рівні. Людиною, яку не можна було купити просто тому, що в нього не було нічого, крім його амбіцій і нахабства.

   Коли Діана увійшла до залитої світлом зали під руку з Адріаном, музика, здавалося, стала тихішою на один тон, а шепіт гостей гучнішим. Вона була сліпучою у центральній сукні своєї колекції Червоний шовк. Тканина облягала її фігуру так щільно, що здавалося, ніби вона вийшла з ванни з рідким рубіном. Сталеві ланцюжки на спині, перехрещені складним візерунком, тьмяно виблискували, нагадуючи про кайдани, які вона перетворила на прикрасу.

   Марк стояв у дальньому кінці зали в оточенні ради директорів великого банку. Його келих із віскі завмер на пів дорозі до губ. Діана відчула його погляд шкірою задовго до того, як наважилася подивитися в його бік. Це був не просто погляд, це була фізична хвиля жару, первісна загроза, від якої волоски на її потилиці встали дибки.

 - Дивись, здається, твій власник забув, як дихати, - усміхнувся Адріан, міцніше притискаючи її долоню до свого ліктя. Його голос був сповнений хлоп'ячого азарту, він обожнював дражнити сплячих звірів.

 - У нього немає прав на мої почуття, Адріане. Сьогодні я належу тільки собі та своєму мистецтву, - відповіла Діана, хоча її власне серце калатало в горлі, як спійманий птах.

   Марк не став чекати, поки вони пройдуть через усю залу. Він перепросив співрозмовників коротким, різким жестом, що не терпів заперечень, і попрямував до них. Його хода була хижою, стрімкою, позбавленою звичної світської недбалості. Кожен його крок по мармуровій підлозі віддавався луною, яку Діана відчувала у своєму хребті.

 - Діано, - голос Марка був тихим, але в ньому чувся скрегіт металу по склу. Він ігнорував Адріана так, ніби того не існувало в матеріальному світі. - Я не пригадую, щоб ми обговорювали твою появу тут у компанії цього... персонажа.

 - Марку, познайомся, це Адріан. Ми обговорюємо можливу колаборацію для Паризького тижня моди, - Діана витримала його погляд, не моргнувши. - Адріан вважає, що «Scarlet» потрібно більше хаосу. Більше зухвалості. Більше життя, яке не купиш за гроші.

   Марк нарешті перевів погляд на Адріана. Це було схоже на те, як снайпер наводить перехрестя на ціль. Молодий дизайнер, попри всю свою бравуру, мимоволі випрямився і ковтнув повітря. Повітря між чоловіками затріщало від надлишку тестостерону та взаємної ненависті.

 - Хаосу? - Марк знову подивився на Діану, і в його очах спалахнуло щось таке, що змусило її відступити на пів кроку. - Мені здавалося, я ясно дав зрозуміти, що всі творчі та ділові союзи моєї дружини проходять через мою експертизу. Ти ризикуєш репутацією бренду, Діано.

 - Я ризикую своїм життям, Марку, залишаючись у твоїй тіні, - прошипіла вона. - Адріан запросив мене на танець. І я маю намір погодитися.

   Це був відкритий виклик. Прямий ляпас його авторитету на очах у всієї еліти Парижа. Марк зробив крок уперед, вторгаючись у її особистий простір так грубо, що вона відчула запах його віскі та парфумів.

 - Танцю не буде, - промовив він, і в цьому слові було більше влади, ніж у десяти його контрактах. - Нам пора додому. Зараз же.

   Він безцеремонно взяв її за зап'ястя, саме в тому місці, де під тонкою шкірою перелякано бився пульс. Його пальці були як сталеві лещата.

 - Марку, ти робиш мені боляче! - скрикнула вона, але він навіть не сповільнив крок, тягнучи її до виходу. - Вибач, Адріане, - кинула вона через плече. - Ми закінчимо нашу розмову пізніше!

 - Не закінчите, - кинув Марк, не обертаючись.

   У лімузині панувала така тиша, що було чути шелест шин по мокрому асфальту і важке, уривчасте дихання Марка. Він не дивився на неї, він дивився вперед, стискаючи кулаки так, що кісточки пальців побіліли. Діана розтирала зап'ястя, на якому вже почали проступати багряні сліди.

 - Як ти смієш так поводитися? - нарешті вибухнула вона. - Ти виставив мене якоюсь річчю, яку господар виводить із крамниці, коли йому набридло дивитися на роззяв! Ти принизив мене перед колегами!

   Марк різко повернувся до неї. У тьмяному світлі салону його обличчя виглядало як посмертна маска, бліде, з палаючими очима.

 - Принизив? Ти прийшла на прийом під руку з нікчемою, який спить і бачить, як би вкусити мене за п'яту. Ти дозволила йому шепотіти тобі на вухо. Ти сміялася з його жалюгідних жартів. Ти хотіла показати мені, що ти все ще можеш належати комусь іншому?

 - Я не належу тобі, Марку! - вигукнула вона, відчуваючи, як на очі накочуються сльози люті. - Той контракт, який ми підписали, це не купча на мої почуття. Ти можеш володіти моїми рахунками, моїм часом, навіть моїм тілом, але ти ніколи не будеш володіти моєю волею.