Розділ 5. Перша іскра

   Дощ за вікнами пентхауса перетворив Париж на розмиту акварель. Сірі краплі методично барабанили по броньованому склу, створюючи дивний, майже гіпнотичний ритм. Діана прокинулася з відчуттям тривоги. П’ять днів життя під одним дахом із Марком Россманом перетворили її нервову систему на натягнуту струну. Кожного разу, коли вона чула його кроки в коридорі або бачила світло в його кабінеті пізно вночі, її тіло реагувало коротким замиканням.

   Цей ранок мав бути звичайним. Марк поїхав на ранній сніданок з інвесторами, залишивши у вітальні лише ледь невловимий аромат свого парфуму, холодного, як сталь, і терпкого, як дорогий тютюн. Діана вирішила скористатися його відсутністю, щоб нарешті розібрати свої речі в гардеробній. Вона ненавиділа хаос, а останнім часом її життя нагадувало епіцентр шторму.

   Гардеробна в пентхаусі була витвором інженерного мистецтва. Це був довгий, вузький простір, розділений на дві зони величезним дзеркальним островом у центрі. Стіни були оббиті темним нубуком, а м’яке підсвічування вмикалося автоматично, реагуючи на рух. Діана зайшла всередину, тримаючи в руках стопку найтоншої білизни зі своєї нової колекції. Їй потрібно було відволіктися, зайняти руки роботою, щоб не думати про те, як Марк дивився на неї за вечерею вчора ввечері.

   Вона почала розкладати мереживні боді та шовкові комбінації по шухлядах. У цій тиші, серед запаху нової шкіри та дорогого дерева, вона почувалася майже в безпеці. Вона не помітила, як минуло пів години. Діана стояла перед дзеркалом, притискаючи до себе одну з моделей, яскраво-червоний шовковий пеньюар із чорним французьким мереживом. Це була та сама річ, яку вона шила, надихаючись образом небезпечної жінки.

 - Червоний тобі личить набагато більше, ніж той пісочний костюм, - голос Марка пролунав так раптово, що Діана скрикнула, впустивши шовк на підлогу.

   Вона різко обернулася. Марк стояв у дверях, спершись плечем на одвірок. На ньому не було піджака, краватка була розв’язана, а рукави сорочки закочені до ліктів. Його погляд був не просто оцінюючим, він був палючим.

 - Ви... ви мали повернутися за годину! - Діана притиснула руки до грудей, відчуваючи, як серце готове вистрибнути з ребер. Вона була в самій лише тонкій майці на бретелях і коротких шортах, зовсім не готова до візиту ввічливості.

 - Зустріч закінчилася раніше, ніж очікувалося, - Марк повільно увійшов всередину. Простір гардеробної раптово став катастрофічно тісним. - Не знав, що ти влаштувала тут склад свого товару.

 - Це не склад, це моє життя, - вона спробувала нахилитися, щоб підняти червоний шовк, але Марк виявився швидшим.

   Він зробив крок уперед, і перш ніж вона встигла зреагувати, його пальці торкнулися тканини на підлозі. Він підняв пеньюар, і тонка лямка зачепилася за його чоловічу долоню. Контраст між грубою силою його руки та невагомим шовком був настільки еротичним, що у Діани пересохло в роті.

 - «Scarlet»... - прочитав він на бірці. - Колір зради та пристрасті. Ти справді вкладаєш у це душу, Діано? Чи це просто спосіб прикрити оголеність?

   Він зробив ще крок. Тепер між ними було не більше двадцяти сантиметрів. Діана відчувала його запах, цього разу до нього додався аромат дощу та свіжості. Вона впиралася спиною в дзеркальну панель острова, відчуваючи холод скла лопатками.

 - Віддайте, - прошепотіла вона, простягаючи руку.

   Марк не віддав. Замість цього він підняв руку з пеньюаром і повільно провів тканиною по її плечу. Прохолодний шовк ковзнув по шкірі, викликаючи цілу армію мурах.

 - Ти тремтиш, - зауважив він, його голос став нижчим на октаву. - Від холоду чи від того, що я тут?

 - Від обурення, - Діана спробувала зберегти залишки гідності. - Ви порушуєте мої кордони. Це моя гардеробна. Моя територія.

 - Ми вже обговорювали це, - Марк скоротив відстань до мінімуму. Він поклав вільну руку на дзеркало поруч із її головою, фактично замикаючи її в кільце. - У цьому будинку немає твоєї території. Є тільки та, яку я тобі тимчасово позичив.

   Його погляд опустився на її губи. Діана бачила, як розширилися його зіниці, перетворюючи сірі очі на дві чорні безодні. Напруга в повітрі стала настільки щільною, що її можна було різати ножем. Це була та сама хімія, яку вона намагалася заперечувати. Дика, первісна, що не знає логіки.

 - Ти ненавидиш мене, Діано, - його дихання торкнулося її чола. - Так сильно, що це майже боляче. Але твої зіниці говорять про інше. Твоє тіло пам’ятає наш танець. Воно пам’ятає, як я тримав тебе за талію.

 - Ви самовпевнений мерзотник, - видихнула вона, але не відвернулася. Її тягнуло до нього, як метелика до вогню, попри весь здоровий глузд.

 - Можливо, - Марк повільно нахилився. - Але я мерзотник, який оплатив твою свободу. І я хочу знати, за що саме я заплатив. Ти ховаєшся за цим мереживом, за своїм крижаним тоном... Що там, усередині, Діано? Під червоним шовком?

   Він торкнувся її підборіддя, змушуючи дивитися на себе. Його великий палець повільно провів по її нижній губі, злегка відтягуючи її. Діана відчула, як усередині все плавиться. Це не було схоже на ті почуття, які вона знала раніше. Це була жага. Чиста, концентрована жага руйнування.

 - Я... я ніколи не буду вашою по-справжньому, - голос її зірвався.

 - Ти вже моя, - прошепотів він, і його губи опинилися за міліметр від її губ. - Ти просто ще боїшся це визнати.

   У цей момент у передпокої пролунав дзвінок стаціонарного телефону. Гучний, деренчливий звук, який вщент розбив інтимність моменту. Діана здригнулася і, скориставшись секундним замішанням Марка, вислизнула з його пастки. Вона відбігла до іншого кінця гардеробної, важко дихаючи. Її обличчя палало, а пальці судомно стискали край столу.

 - Вам... вам потрібно відповісти, - сказала вона, дивлячись куди завгодно, тільки не на нього.

   Марк стояв нерухомо. Його рука все ще спиралася на дзеркало, а в іншій він продовжував стискати червоний пеньюар. Він повільно випрямився, і на його обличчі знову запанувала та сама непроникна маска акули бізнесу. Але очі... в них усе ще догоряло полум’я, яке він не зміг загасити.