Розділ 2. Угода з дияволом

   Підпис на контрактi ще не встиг висохнути, а повітря в кабінеті Марка Россмана вже змінилося. Воно стало сухим, наелектризованим, немов перед потужним розрядом блискавки. Діана дивилася на витончений розчерк свого пера, вирок, який вона сама собі винесла.

   У цей момент вона почувалася не дизайнером зі світовим ім'ям, а лотом на аукціоні, який щойно пішов з молотка під фінальний удар судді. Марк недбало кинув папку на стіл і натиснув кнопку селектора.

 - Жане, машину до головного входу. Ми виїжджаємо за дві хвилини.

   Він знову повернувся до Діани. Його погляд ковзав по ній, як сканер, відзначаючи кожну деталь. Від тремтячих вій до того, як міцно вона стискає сумочку. Це був погляд власника, що перевіряє цілісність придбаного товару.

 - Ми їдемо вечеряти, - констатував він, не питаючи її згоди. - У «Ле Моріс». Преса вже в курсі, що я там буду. І вони повинні побачити нас разом.

 - Ви вже все розпланували, - Діана змусила свій голос звучати рівно, хоча всередині все клекотіло від люті. - Навіть меню обрали за мене?

 - У моєму світі випадковості, це ознака поганої підготовки, - Марк підійшов до вішалки і зняв піджак. Його рухи були скупими та точними. - Я не їм того, що мені не подобається, і не проводжу час із тими, хто мені не вигідний. Сьогодні ви мій найвигідніший актив, Діано. Постарайтеся відповідати.

   Він зробив жест рукою, запрошуючи її до виходу. Коли вони йшли до ліфта довгим коридором, Діана відчувала на собі погляди співробітників, які все ще залишалися на місцях. У їхніх очах читалися суміш жалю та цікавості. Для них вона була черговою трофейною жінкою в колекції Россмана, але Діана знала, що вона єдина, хто знає справжню ціну цього трофея.

   Ліфт безшумно ковзав униз. У замкнутому просторі кабіни аромат парфумів Марка, суміш сандалу, дорогого тютюну і чогось металевого, став майже відчутним. Діана стояла, дивлячись на своє відображення в дзеркальній стіні ліфта. Смарагдовий костюм, ідеальний макіяж... Вона виглядала бездоганно, але всередині почувалася випатраною лялькою.

 - Дихайте, Діано, - не обертаючись, промовив Марк. - Ви так сильно затамували подих, що скоро впадете в непритомність. Мені б не хотілося нести вас на руках через увесь хол. Це занадто по-голлівудськи.

 - Не турбуйтеся, - огризнулася вона. - Я не принесу вам такого задоволення. Я вмію тримати обличчя.

 - Побачимо.

   Коли двері відчинилися, біля входу на них уже чекав чорний броньований лімузин. Водій у кашкеті миттєво відчинив задні двері. Марк торкнувся її попереку, спрямовуючи до машини. Це доторкання було легким, майже формальним, але Діана відчула, як крізь одяг пройшов жар. Вона різко смикнулася вбік, сідаючи в салон.

   Усередині лімузина панувала напівтемрява. Шкіряні сидіння пахнули новою машиною та коньяком. Марк сів поруч, але не надто близько, залишивши між ними рівно стільки місця, щоб вона відчувала холодну порожнечу. Машина рушила, вливаючись у вечірній потік вогнів Парижа. Місто за вікном здавалося декорацією до фільму, в якому вона раптово отримала головну роль, не читавши сценарію.

 - Чому я? - запитала Діана після довгого мовчання. - У Парижі сотні жінок, які мріяли б опинитися на моєму місці. Доньки нафтових магнатів, моделі, акторки. Навіщо вам цей спектакль зі мною?

   Марк дивився у вікно, і відблиски вуличних ліхтарів ритмічно освітлювали його профіль.

 - Моделі це нудно. Актриси занадто передбачувано. Мені потрібна була жінка з історією, з ім'ям, яке пахне старими грошима та традиціями. Сім'я Дельмар, це аристократія моди. Ви даєте мені легітимність у тих колах, куди вхід за запрошеннями з чистого золота не купиш. Крім того... - він повільно повернув голову до неї, і його очі хижо блиснули. - Мені подобається ламати те, що здається незламним. Ваша гордість, Діано, це прекрасний виклик.

 - Значить, це просто спортивний інтерес? Зламати мене? - її голос здригнувся від обурення.

 - Не тільки. Ви талановита. Ваш бренд «Scarlet» має потенціал стати глобальним. Я не просто рятую вашого батька, я інвестую в перспективний проект. А шлюб, це лише страховка, щоб ви не втекли до конкурентів, поки я не поверну свої вкладення.

 - Ви чудовисько, Марку.

 - Я реаліст. Чудовиськами називають тих, хто чесно каже про свої наміри. Решта просто брешуть.

   Лімузин зупинився біля входу в «Ле Моріс». Біля дверей готелю вже чергували папараці. Марк не брехав, преса чекала на них. Щойно двері відчинилися, спалахи камер засліпили Діану. На мить вона зажмурилася, але тут же відчула, як сильна рука Марка владно лягла їй на талію, притягуючи до себе.

 - Усміхайтеся, люба, - прошепотів він їй на вухо. Його губи майже торкнулися її мочки. - Завтра ми маємо бути на всіх перших шпальтах.

   Діана натягнула на обличчя ту саму світську маску, яку тренувала роками. Вона злегка притулилася до нього, імітуючи ніжність, хоча кожен нерв у її тілі кричав про протест. Вони пройшли крізь натовп фотографів у золочене фойє ресторану.

   Інтер'єр «Ле Моріс» вражав уяву. Кришталеві люстри, розписи на стелях, столи, накриті важкими лляними скатертинами. Їхній столик був у центрі залу, Марк хотів, щоб їх бачили всі. Коли вони сіли, офіціант миттєво приніс шампанське. Марк підняв келих, дивлячись на Діану крізь прозорі бульбашки.

 - За наш союз. Нехай він буде таким же дорогим та ігристим.

 - І таким же коротким, як термін придатності відкоркованої пляшки, - додала вона, пригубивши напій. Шампанське було крижаним і колючим, як і атмосфера за столом.

   Уся вечеря перетворилася на витончене катування. Марк поводився як ідеальний джентльмен. Замовляв вишукані страви, підтримував світську розмову про мистецтво та архітектуру, але його погляд... Він не відривався від неї ні на секунду. Діана почувалася метеликом, пришпиленим до картону колекціонера.

 - Розкажіть мені про свою колекцію, - раптово сказав він, коли принесли десерт. - Чому саме червоний шовк? Чому «Scarlet»?