РОЗДІЛ 6: ПОШУК ХАКЕРА

Ерік сидів у темній кімнаті, оточений кількома моніторами, де миготіли коди, сіті та схеми. Його обличчя висвітлювали лише тьмяні вогні техніки, створюючи напружену атмосферу. Ось уже кілька днів він днював і ночував тут, намагаючись знайти хоч найменший слід того хакера, який міг бути ключем до всієї головоломки.

Його пальці швидко бігали клавіатурою, на екранах спалахували нові зачіпки, які відразу йшли в нікуди. Система захищена як фортеця хакер діяв обережно, ніби знав, що за ним стежать.

- Чорт... - видихнув Ерік, витираючи піт з чола. Він уже виснажений, але думка про те, що цей хакер може бути замішаний у крадіжці Рубіна, не давала йому спокою. Не було часу на відпочинок.

Він згадав недавні події: злом системи агентства, ризик витоку даних про Рубін і зрив всієї операції. Хакер грав із ними в небезпечну гру, і Ерік був єдиним, хто міг його зловити.

— Ще один пакет даних... — пробурмотів він, зосередивши погляд на новому коді, що спливає. Він знайшов нову IP-адресну маску, яка могла бути ключем до знаходження хакера сліду. Пальці почали швидко друкувати.

Раптом у кімнату зайшла Міа. Вона тихо підійшла до нього, спостерігаючи за його зануренням у роботу.

— Ти вже кілька днів не йшов звідси, Еріку. Тобі треба поспати, її голос був м'яким, але сповненим занепокоєння.

- Спати? - Він ледве відволікся від екрану. - Цей хлопець розумний, Міа. Він ховається, як ліс у лісі. Щоразу, коли я думаю, що знайшов його слід, він зникає, залишаючи мене з порожніми файлами.

Міа підійшла ближче і глянула на монітори. Їй було ясно, що Ерік утомився, але його рішучість не слабшала.

— Ми всі знаємо, наскільки це важливо. Але якщо ти себе вимотав, ти не зможеш нічого зробити. Потрібен свіжий погляд.

— Мені потрібно ще трохи часу, — його голос був сповнений зосередженості. — Він десь тут... Я відчуваю це.

Міа зітхнула і, розуміючи, що вмовляння не допоможуть, поклала руку йому на плече.

- Добре. Але як тільки ти щось знайдеш, дай мені знати. Ми не можемо так довго продовжувати без зачіпок. Цей хакер може знати більше, ніж просто про Рубіна.

Ерік кивнув головою, але його погляд не відходив від екрану. Міа тихо вийшла, залишивши його наодинці з технікою та нескінченними кодами.

Він знову поринув у роботу, впевнений, що десь у цих даних є слід, який він обов'язково знайде.

Міа тихо зайшла до кабінету Крістіана, де світло від кількох моніторів відбивалося на його обличчі. Він був так само зосереджений, як і Ерік, глибоко занурений у роботу. Лінії коду блимали на екранах, і Крістіан, не відриваючись, перебирав інформацію, намагаючись знайти щось, що могло б привести їх до хакера.

Вона підійшла ближче і з ніжною усмішкою провела рукою по його волоссю, легенько піднявши пасмо. Він трохи здригнувся від несподіванки, але не відвів погляду від екрану.

— Ти теж загруз у цьому, так? - М'яко сказала Міа, намагаючись не заважати його концентрації.

— Я не можу зупинитися, — відповів він, голос був стомлений, але сповнений рішучості. - Я вже близько, Міа. Є зачіпка... якийсь невідомий сервер, використаний для зв'язку з нашою системою за кілька хвилин до злому.

Її пальці продовжували ніжно пробиратися крізь його волосся, а голос став м'яким і заспокійливим.

- Крістіан, тобі треба відпочити. Ти вже кілька ночей проводиш за цим, і я турбуюсь за тебе.

Він на мить завмер, відчувши її тепло поряд. Міа завжди вміла підбадьорити його в моменти, коли напруга досягала межі. Але навіть незважаючи на її слова, Крістіан досі не міг відпустити ситуацію.

- Я знаю, - прошепотів він, роблячи глибокий вдих, - але якщо я зараз зупинюся, ми можемо згаяти його слід.

Міа м'яко посміхнулася і сіла поруч, притулившись ближче.

— Ми його не пропустимо, — сказала вона, — Але тобі потрібен відпочинок, хоч би на годину. Якщо ти вимотаний, ти не зможеш думати ясно. Я тобі допоможу. Ми разом знайдемо цього хакера, але ти не можеш робити один.

Крістіан нарешті відірвав погляд від екрану і обернувся до неї. Її турбота зворушила його, і на мить він дозволив собі розслабитися.

— Ти маєш рацію, — нарешті сказав він, трохи посміхнувшись. — Але лише на годину.

Міа легенько кивнула і піднялася з крісла, запропонувавши йому руку. Крістіан повільно підвівся, відчуваючи, як втома навалюється на плечі. Вони попрямували до дивана в кутку кімнати, де він нарешті зміг відпочити. Міа сіла поруч, спостерігаючи, як він, поринаючи в сон, поступово почав відпускати напругу останніх днів.

— Ми впораємося, — прошепотіла вона, проводячи пальцями по його волоссю. — Ми обов'язково знайдемо його.

***

Андреас і Фредерік крокували вулицями вечірнього міста, прямуючи до чергового бару, де, за чутками, міг ховатися хакер. Вони вже обійшли кілька закладів, спілкувалися з різними людьми, але поки що жодна з ниток не привела їх до чогось конкретного.

Фредерік був зосереджений, його погляд уважно вивчав кожну деталь довкола. Він розумів, що хакери не просто сидять на очах. Зазвичай вони ховаються серед тіней, працюють через підставні особи, завжди на крок попереду тих, хто намагається їх упіймати. Однак Фредерік знав, що якщо хтось про них і видасть, то це буде людина, яка зробила помилку.

Андреас був більш напружений. Він оглядався на кожну фігуру, вдивлявся в обличчя відвідувачів кафе та барів, сподіваючись вловити хоч щось знайоме чи підозріле. В глибині душі його не відпускало те, що сталося з Софі та Катаріною. Це не давало йому спокою.

— Слухай, — тихо промовив Андреас, коли вони наблизилися до входу до чергового бару. — Ми вже обійшли півміста. Ти гадаєш, ми щось знайдемо тут?

Фредерік кивнув, стиснувши губи рішуче:

— Нам треба шукати. Навіть якщо слід здається холодним, іноді несподіваний поворот може все змінити.

Вони увійшли до бару. Тут було темно, тільки неонові вогні освітлювали зал, де люди тихо розмовляли за кухлями пива. Андреас оглянув приміщення, зауважуючи, що тут не було нічого особливо підозрілого. Але Фредерік, не гаючи часу, підійшов до бармена, поставивши кілька запитань про тих, хто може користуватися громадським Wi-Fi або приходити з ноутбуками.