РОЗДІЛ 5: ПЕРШІ ЗАГРОЗИ

Пізній вечір. Елін сиділа за своїм столом у спорожнілому офісі агентства "Червоний Рубін". За вікном згущалися сутінки, і Копенгаген поступово поринав у нічну тишу. Розкладені перед нею документи були розкидані на столі, але думки про брата та загрозу, що нависла над ним, не дозволяли їй зосередитися на роботі.

Раптом тишу кабінету розірвав телефонний дзвінок. Елін здригнулася від несподіванки, не чекаючи, що хтось дзвонитиме в такий час. Вона підняла слухавку, очікуючи почути голос одного зі своїх детективів, але у відповідь була довга пауза, порушувана лише слабким шумом на задньому фоні.

- Алло? Хто це? — Елін спробувала зберегти спокій, хоч внутрішньо її охопила тривога.

На другому кінці дроту почулося шарудіння, ніби хтось спеціально зволікав, щоб змусити її нервувати. Потім пролунав низький, глухий голос, ледь помітний, ніби його спеціально спотворювали:

— Ти надто далеко зайшла, Елін. Якщо не зупинишся, пошкодуєш.

Елін стиснула трубку сильніше, намагаючись зрозуміти, хто може стояти за цим дзвінком:

- Хто ви? Що ви хочете? — її голос звучав твердо, але в душі почало закрадатися відчуття, що ця розмова – не просто загрозлива загроза.

Мовчання у відповідь тривало кілька секунд, а потім голос промовив із явною загрозою:

- Це не попередження. Це останнє попередження. У тебе є шанс. Відмовся від справи, інакше будеш наступною.

Потім дзвінок перервався, і в офісі знову запанувала страшна тиша. Елін залишила трубку на місці, її серце билося від напруги. Її інстинкт, вихований роками роботи в поліції та агентстві, підказував їй, що це був не просто порожній дзвінок. За ним стояв хтось, хто справді міг завдати їй шкоди.

Вона знала, що тепер небезпека нависла не тільки над Йоакімом, а й над нею самою. Елін швидко піднялася з-за столу і підійшла до вікна, вдивляючись у вуличні ліхтарі, намагаючись зібрати думки докупи. Хтось уважно стежить за їх розслідуванням і готовий на все, щоб зупинити її та її команду.

Тієї ж хвилини їй стало ясно, що тепер вони на порозі чогось серйозного. Ворог, з яким вони зіткнулися, не зупиниться перед погрозами. Їй треба було діяти швидко та обережно. Елін зробила глибокий вдих і стиснула руки в кулаки. Відступ – не її стиль.

Стиснувши щелепи, вона взяла телефон і зателефонувала Андреасу, який завжди залишався на зв'язку в такі моменти:

— Андреасе, у нас проблема. Щойно був анонімний дзвінок із погрозами. Я підозрюю, що ми під наглядом. Скажи всім, що з цього моменту вони мають бути дуже обережними. Ми з тобою маємо зустрітися та обговорити подальші кроки.

Її голос був впевнений, хоча в душі вона розуміла, що гра стає все більш небезпечною. Цей дзвінок не змінить її рішення. Якщо хтось думає, що зможе налякати її чи змусити відмовитися від пошуків правди, він глибоко помиляється. Тепер її мета була зрозумілою – не тільки знайти Йоакіма, але й вивести на чисту воду тих, хто загрожує їй та її команді.

***

Елін поклала слухавку після анонімного дзвінка, але одразу знову взяла її в руки, цього разу, щоб зв'язатися з Андреасом. Її пальці тремтіли, поки вона набирала його номер, і серце несло їй напругу, яку вона намагалася придушити. Андреас відповів майже миттєво, ніби чекав на її дзвінок.

- Елін? Все гаразд? — його голос звучав із нотками занепокоєння, і це трохи заспокоїло її.

— Андреасе, я тільки-но отримала анонімний дзвінок... — голос Елін був стриманим, але її внутрішнє напруження відчувалося через кожне слово. — Вони загрожували мені. Сказали, що якщо я не зупинюся, то пошкодую.

Андреас замовк на мить, переварюючи почуте, потім його голос пролунав рішуче:

— Ці люди не грають у порожні погрози. Елін, ми повинні негайно вжити заходів. Ти знаєш, що це серйозно.

- Я знаю, - відповіла вона, відчуваючи, як занепокоєння все глибше проникає в її свідомість. — Але ж я не можу просто відступити. Це тільки підштовхнуло мене далі. Ми на порозі чогось важливого, і тепер я розумію, що хтось має намір приховати правду за всяку ціну.

Вона підійшла до вікна і знову подивилася на нічний Копенгаген, у якому їй здавалося, ніби в кожному темному кутку ховається небезпека. Андреас, почувши її дихання в трубці, вирішив не поспішати її, давши трохи часу зібратися з думками.

- Андреасе, - нарешті продовжила Елін, - нам потрібно посилити заходи безпеки. Я хочу, щоб усі знали про те, що сталося, і були дуже обережні. Ми маємо триматися разом. Також я думаю, що варто використовувати цей дзвінок у наших інтересах, можливо, це допоможе нам вийти на слід цих людей.

- Ти маєш рацію, - Андреас підтвердив її здогади. — Треба попередити всіх, і одразу. Можливо, цей дзвінок залишив якийсь слід, який ми зможемо використати. Я перевірю стільникові вежі і постараюся визначити джерело. А ти, Елін... будь обережна. Ми не можемо дозволити собі втратити тебе.

Елін зітхнула, розуміючи, що ситуація стає дедалі небезпечнішою, але також відчуваючи внутрішню силу, яка змушуєла її не здаватися.

- Дякую, Андреасе. Я знаю, що можу покластися на тебе. Я зберу всіх уранці, щоб обговорити наші подальші кроки. Ми не тільки не відступимо, а й діятимемо з подвоєною рішучістю.

Після розмови з Андреасом Елін нарешті поклала слухавку, відчуваючи, як легке тремтіння поступово покидає її тіло. Вона знала, що попереду довгий шлях і безліч небезпек, але тепер вона була ще більш впевнена у своїй рішучості дійти до кінця. Вона глянула на годинник — ніч була вже в розпалі, але думки про брата і нові погрози не давали їй спокою.

Ще раз переконавшись, що двері та вікна в офісі замкнені, Елін повернулася до свого столу. Вона відкрила свій блокнот і почала робити нотатки. План дій має бути чітким і рішучим: перевірити всі можливі джерела загрози, посилити безпеку команди і не забувати про розслідування Йоакіма.

***

Після розмови з Андреасом Елін ще довго не могла заснути. У її голові миготіли думки, і одне ім'я, здавалося, було накреслено на кожному витку її свідомості - Йоаким. Вона розуміла, що розслідування вже давно вийшло за межі звичайної справи для неї. Тепер це було не просто розслідування, а особиста боротьба за порятунок близької людини, яка могла опинитися у смертельній небезпеці.