3

Вечоріє. У вікнах хати Грицькової вдовиці блимає світло. Господиня клопочеться біля столу. Застеляє чистеньку скатертину, ставить найкрасивіший посуд. І сама вбралася, як до свята. Довгу чорну косу, як дівчина, червоною стрічкою переплела. Улюблену сукню з маками одягла. Ніби й на лиці змінилась. Довкола блискучих очей зникли темні кола, вуста вже не безкровні – червоніють. Ніби зникло над Ольгою чорне марево смутку – така просвітлена в неї посмішка.

Глянула в дзеркало, поправила на шиї коралі. Коли чує, хтось у сіни увійшов. Знала вже хто. Відчинила.

–        Грицю! Любий мій! – кинулася до чоловіка.

–        Привіт, радосте моя, – усміхнувся Грицько, обіймаючи дружину.

–        Нарешті ти повернувся. Проходь. Зіллю тобі на руки, вмиєшся з дороги, сядемо до столу. Проходь.

Говорить, клопочеться, а сама ледве може дихати від щастя. Зливає чоловікові на руки, подає рушник.

Грицько усміхається, витираючи обличчя білим полотном з вишитими маками, й знов обіймає Ольгу:

 – А тепер можна й поїсти.

От і ніч прийшла. Стелить Ольга ліжко, а Грицько дивиться на ту постіль сумними очима.

– Олю моя, квіточко, я  спати не лягатиму. А ти лягай, відпочинь.

Так і вп’ялися в нього жінчині злякані очі.

–        Як же я спатиму, а ти ні? Хіба тобі спати не хочеться? Ти ж так довго йшов. А якщо я засну, а ти підеш від мене, і покинеш саму? Лягай любий, обійми мене, як колись.

Грицько тільки хитав головою:

 – Нам скоро в дорогу. Ти поспи, а я розбуджу. Не бійся нічого, нікуди не подінусь. В новий дім разом підемо. Раз Бог звів нас воєдино – ніхто не розділить.

І зійшов на Олю  солодкий, теплий спокій. Вона лягла на ліжко, а Григорій сів поруч. Поки засинала – гладив її по голові, як маленьку дитину, усміхався ніжно.    

             На ранок до Ольжиної хати зайшла Маруся, принесла з собою глечик ще теплого молока. Та й впустила його на підлогу. В залиті сонцем кімнаті, де стояв накритий, як до свята, стіл із вчорашньою вечерею, до якої так ніхто й не торкнувся, на розстеленому ліжку лежала в своїй улюбленій сукні усміхнена Ольга, а в руці тримала букет червоних маків. «Де їм взятися в цю пору?», - подумала Маруся, вже розуміючи, що до Олі нарешті повернувся її Грицько.