Частина 1

Вона підійшла до запотілого дзеркала, аби вкотре оглянути свою трагічну, абсолютну звичайність. Зі скла на неї дивилися очі кольору болотного намулу після кислотного дощу, а фігура нагадувала безформний мішок з-під картоплі, неоковирно перетягнутий брудною мотузкою. Її звали Ізольда-Аномалія, і вона працювала в закинутій пекарні на краю міста, яка розташовувалася в старому ядерному реакторі, бо, як вона стверджувала, "радіація надає дріжджам того самого містичного сяйва".

За цим потворно-звичайним виглядом ховалася глибока дитяча травма: вона була сиротою з трагічним минулим, адже її батьки загинули під час жахливого веганського повстання, потрапивши під смертоносну лавину з низькокалорійного безглютенового борошна. З того часу Ізольда-Аномалія принципово не фарбувалася, вважаючи це мас-маркетом. Вона вмивала обличчя виключно ранковою тривогою та росою, носила мішок з-під борошна замість сукні, а своє неслухняне волосся недбало заколювала старим, іржавим вінчиком для збивання яєць. Вона вважала себе потворою, але всі пекарі Франції робили собі сеппуку черствим багетом від заздрощів до її вроди та таланту, а супермоделі плакали, дивлячись на її ідеально асиметричні брови.

Її пристрастю була крафтова екзистенційна випічка. Вона принципово не пекла мас-маркет. Її хітами були кекси "Сльози колишнього" та круасани "Абсурдне буття", де замість вершкового масла вона концептуально використовувала машинний солідол. Коли місцевий мер-мільярдер благав продати йому хоч крихту її здоби, вона жбурнула йому в обличчя вівсяне печиво з презирством, бо "він не був готовий до такого рівня болю".

Одного похмурого вівторка, коли небо плакало разом із її внутрішньою богинею, Ізольда-Аномалія несла на продаж тацю зі своїм свіжоспеченим хлібом "Ранковий затор". Раптом вона перечепилася через сонячний промінь. Оскільки незграбність була її суперсилою, вона летіла шкереберть цілих сорок метрів вниз сходами у режимі слоу-мо, роздумуючи про сенс життя і ціни на комуналку, поки не врізалася в Нього.

Це був Трахмед Альфастеронов — східний принц і унікальний гібрид вампіра, ангела, демона та русала, який втік зі своєї рідної країни, бо категорично відмовився одружуватися з вибраною батьками шляхетною нареченою, а замість цього заснував власну кримінальну імперію і став найжорстокішим босом мафії перевертнів-інвесторів, Крон-принцом Вологої Пустелі, Герцогом Несплачених Податків, Володарем Темного Офшору, Графом Токсичної Маскулінності та Почесним Лицарем Ордену Золотої Кредитки без ліміту. Його суворе аристократичне обличчя прикрашав брутальний зигзагоподібний шрам — фатальна згадка про дитинство, коли він мужньо спробував облизати ніжний заварний крем із працюючого на повну потужність блендера. Він був заввишки три з половиною метри, з чорними крилами за спиною, німбом над головою, іклами та русалячим хвостом, який зринав лише під час повнолуння. Через його золоту кольчугу агресивно випирали шістнадцять кубиків пресу, на якому можна було кувати залізо або заточити мачете. Його райдужки агресивно змінювали колір п'ятдесят разів на секунду — від «грозового океану з дикими акулами» до «абсолютної безодні космічного відчаю із надновою зіркою», залежно від того, наскільки сильно він хотів когось домінувати чи приватизувати чужий бізнес.

Він був настільки небезпечним і багатим, що витирав рот після їжі оригіналом "Мони Лізи", а в туалеті замість паперу використовував контрольний пакет акцій Apple. Сам Ілон Маск щомісяця стріляв у нього сотку до зарплати. Він купив Місяць виключно для того, щоб перефарбувати його в чорний колір під свій депресивний настрій, податки йому платив особисто Дональд Трамп, замість запальнички він використовував кишенькового дракона, а замість ранкової кави пив мелену чорну діру кидаючи туди замість цукру товчені діаманти, щоб напій мав справжню, "космічну" міцність.

Ізольда-Аномалія впала прямо на нього, а її хліб "Ранковий затор" прилетів йому в його ідеальну вольову кам'янку щелепу. Твердий горіх, що був всередині хліба, вибив сніп іскор із його обличчя, підпаливши найближчу клумбу. Від удару та яскравого спалаху іскор дівчина отримала раптову амнезію: вона на мить повністю забула, хто вона така, де знаходиться і чому тримає в руках солідол. Усі його охоронці — двометрові перевертні в костюмах від Tom Ford — дістали плазмові базуки і завмерли, чекаючи, що бос розірве нахабну дівчину на атоми.

Але Трахмед не ворухнувся. Його ідеальні, аристократичні ніздрі хижо розширилися. Він шумно, як потужний пилосос Dyson, втягнув повітря, вдихаючи аромат її випічки та солідолу, який розмазався по його кольчузі.

— Ти пахнеш як перепалений цукор, згорілі мости, невідворотний фатум і моя доля, — проричав він низькими вібраціями, від яких у радіусі трьох кілометрів миттєво скисло все молоко, а в автомобілів спрацювали сигналізації. Усередині Ізольди-Аномалії в цей момент відбулася дика фізіологічна реакція: її внутрішні органи вибухнули стоячими аплодисментами, серце почало вистукувати драм-енд-бейс, а мозок негайно викликав таксі й утік до Тибету.

— Відпустіть мене, нахабо! — пискнула Ізольда-Аномалія, картинно закочуючи очі так глибоко, що ледь не побачила власний мозок. Хоча її внутрішня богиня вже танцювала макарену, одягала весільну фату і вибирала імена для їхніх п'ятнадцяти дітей. — Мені не потрібні ваші криваві мільярди! Я сильна, незалежна, і я просто хочу пекти свої депресивні булочки в сирому темному запліснявілому підвалі!

— Відтепер ти печеш тільки для мене, — прогарчав Трахмед.

— Ти ніколи не втечеш від мене, дівчисько, — додав він, граційно розриваючи навпіл залізну шпалу просто для ефекту. Побачивши в її волоссі іржавий вінчик, Трахмед відчув спалах диких ревнощів до цього шматка металу і миттєво дістав із кишені та вручив їй платиновий міксер, інкрустований рожевими діамантами. — Твоє тісто тепер належить мені. Твій борошняний пил — це мій кисень. Підпиши це!

Він простягнув їй 500-сторінковий «Договір про капітуляцію душі», аби вона підписала його малиновим джемом прямо на його пресі.