Глава 7

У п'ятницю на дворі також стояла не краща погода. Вранці почався дрібний дощ, який створював дискомфорт десь аж до обіду, а далі вийшло сонце, однак дув сильний вітер. Останній пробирав мене до кісток, коли я йшла до свого лупатого автомобіля.

Червона залізна конячка усміхалася та своїм поглядом питала:

- Куди поїдемо? М?

Я відчинила двері та швиденько сіла в салон. Тут було прохолодно, але набагато краще, ніж на дворі.

Сонце світило прямо в лобове скло, яке було покрито дрібними крапельками. Запрацювали двірники, які я увімкнула. Тепер можна було їхати до аеропорту, де через годину поцілується із землею літак. В останьому серед пасажирів буде знаходитися моя вірна подруга Діана.

Я вже хотіла її побачити. Скучила за цією кароокою білявкою, котра ніяк не могла відмовитися від хімії на голові. У неї так дуже об'ємне волосся, а з цією халепою, то взагалі капут.

Мотор тихо загудів. Автомобіль повільно рушив. Я їхала та думала, що коли останній раз сиділа тут, то навіть не уявляла, що мене чекало вдома. Однак досить цього - зрада. Сьогодні останній день, коли я буду його згадувати, а завтра все - нове життя. Цю думку я тримала у голові, поки не приїхала до місця призначення.

На жаль, рейс Діани затримали на цілу годину, тому я зціпивши зуби повернулася до свого лупатого друга. Сидячи за кермом, я витягнула зі сумки смартфон та гуляла  в соціальних мережах.

Одне там мене дуже сильно обурило, що я ледь від цього почуття не стала зеленою. Ірина виклала фото з Толіком. На тій світлині вони обіймалися та тримали в руках бокали з вином. Це викликало в мене злість та ревнощі. Кохання, на жаль, не могло за один день зникнути.

Тому я вирішила, що краще видалити її із друзів, аби не псувати свій настрій, однак схопила себе на думці, що мене буде картати дика цікавість. Вона трястиме мою голову та вимагатиме зайти на сторінку рудої. Три хвилини я думала, а потім все-таки видалила її. Якщо починати нове життя, то без сміття. Воно буде тільки плутатися та заважати йти.

Я поклала телефон у сумку та знову вийшла з авто. Вітер моментально продув мене. Мабуть, не варто було одягати шкіряну куртку та легкий блакитний гольф. Але бажання виглядати гарно інколи брало верх над здоровим глуздом. Ось захворію та буду знати…

Мої ноги швидко занесли мене до аеропорту. Літак Діани мав приземлитися через п'ять хвилин, а це значило, що за двадцять вона знаходитиметься в моїх обіймах.

Я стояла, склавши руки на грудях, та чекала. Дивилася на табло. У голові абсолютно не було ніяких думок.

- На кого чекаєте? - сказав до мене невідомий голос.

Я не хотіла обертатися, але особа, яка стояла поруч точно зверталася до мене. Голова повернулася, і очі побачили чоловіка років тридцяти. Він мав чорне рівне волосся до пліч, темні очі, дуже бліду шкіру та довгий гачкуватий ніс. Незнайомець був вищий за мене на півтори голови та мав непогану фізичну форму. Загалом був вельми симпатичний.

- Так, - сказала я, дивлячись на нього. Його погляд був прикутий до табло, на якому хвилину тому ловили смуток мої очиська.

- Ось я чекаю на сестру, - далі говорив він. - Має прилетіти з Італії.

- Це добре, - буркнула я.

- Мене звуть Дмитро .

- Ліна, - відказала у відповідь.

- Так на кого чекаєте?

- На подругу.

Після цього настала мовчанка, але чорнявий її розвіяв.

- Ви любите каву?

Я одразу зрозуміла, що він хотів цим сказати. Навіть стало смішно, всі п'ять років до мене ніхто ніколи не залицявся, а тільки я кинула свого любого Толіка, то посипалися пропозиції.

- Люблю, але дивлячись в який день її пити.

- Пані може сама обрати день.

Це в душі мене розсмішило. Він трішки дивний, але щось у ньому було. Це мене і зацікавило, а тому випалила:

- Тоді дайте номер пані. Вона вам напише.

Він повернувся. Пильно глянув своїми чорними очима, мов ніч, на мене та блідими вустами проказав:

- Записуйте.

Я записала, а після цього ми розійшлися, попрощавшись. Він пішов зустрічати сестру, а до мене бігла Діана. Вона також не завжди дружила зі здоровим глуздом - на ногах сиділи незручні туфлі на високих підборах.