5

«Йшла дівчина по коридору, і несла похоронний вінок. « Що це за чортівня? Чому я в чорному? Чому я несу похоронний вінок?» Вона озирнулась по сторонах, всі військові були вдягнуті в чорне, вони всі тримали свічки, і йшли зі схиленими головами. Дехто з них навіть не міх стримати слози. « Що це за чортівня? І Андрія тут не видно. Ні, це не може бути похорон. Ось двері, можливо за ними є розгадка.»

 Вони зайшли в кімнату. Там в труні лежав Андрій, весь поранений, і блідий. Ксеня впала в ступор.»

Ксеня зірвалась, з лавки в холодному поту. Її серце сильно стиснулось. Її лице було все в сльозах. «Це був сон. Це всього лиш сон!»

--Увага! Відбій повітряної тривоги! – почувся голос із сирени «Ура, нарешті відбій, надіюсь Андрій в порядку.» Вона встала з дивану і вийшла з укриття. До неї йшов Андрій. Її переповнювали емоції. Вона почала плакати від радості. Вона підбігла до нього і стрибнула йому на руки від чого він ледь не впав. Вона почала ще дужче плакати, від того що він прийшов живий.

-- Тихо сонечко, все добре, я в порядку, не плач. Тобі не пасують сльози. Тобі більше личить посмішка.—сказав він і подарував їй най-теплішу посмішку.

-- Я не хочу їхати. Мені буде складно без тебе. Я буде без тебе як риба без води. – вона подивилась на нього щенячими оченятами, і ніби вмовляючи його щоб він дозволив їй залишитись.

-- Ой ну будь-ласка, не роби такі щенячі оченята, я не можу перед ними встояти – сказав він і Ксеня почала ще більше його вмовляти. – Ну добре, я дозволю тобі залишитись.

-- Ура! Я готова тебе за це розцілувати. Дякую! Дякую! Дякую! – Вона радісно закричала і міцно його обняла.

-- Так чого не розцілуєш? Час в мене є так що можемо провести цілий день і ніч в ліжкe з поцілунками та обіймами) – сказав Андрій з хижою посмішкою.

-- Андрій! Перестань! – Вона почала вириватись. – Відпусти мене!

-- І не подумаю.) – Сказав він і поніс її в палату. – зараз лягаєш спати, тобі треба більше відпочивати.

-- Я не хочу спати.

-- Тоді пішли прогуляємось. Свіже повітря тобі теж потрібне.