4

--Ось і молодець. – Сказав Андрій і сів назад на ліжко до Ксені. – Давай завтра я відвезу тебе за кордон лікуватись. Тут небезпечно, тим більше тобі не можна знаходитись далеко від лікарів, а там ти будеш під постійним наглядом, і там умови кращі, ніхто не скидає ракети. Я дуже за тебе переживаю.

--Ні, я не хочу тебе покидати – Сумно сказала дівчина. Її серце стислося. Вона не хотіла їхати.

-- Зрозумій, я не хочу щоб ти була в країні, в якій йде війна. Тут є не безпечно. Ти повинна бути під постійним наглядом лікарів. А тут якщо ракета впаде, то не факт що ти взагалі зможеш вилізти з цього. А так за кордоном тобі буде набагато краще, не будеш переживати, тим більше якщо ти захочеш зі мною поговорити, то я майже завжди на зв’язку. Я розумію як це важко покидати рідну землю, але якщо це необхідність, то краще слухати старших. Давай, я твої речі зберу, а ти відпочивай, тобі ще дітей народжувати. – З насмішкою сказав майор.

-- Андрій! Щоб тобі пір’ям в роті поросло! – загрозливо сказала Ксеня. – Мені ще зарано про таке думати!

-- Не злись, тобі не можна. – Сказав він підморгнувши Ксені. – Давай мала, вдих, видих. Не злись, я кажу правду. Як закінчиться війна, в нас будуть бігати наші маленькі копії. Маленькі бешкетники. Такі як ти)). Теж не будуть мене слухати))). Не злись, я ж знаю як ти мене любиш).

-- Добре, поїду. Дітей я люблю.

-- А мене?

-- А тебе ні, бо ти мене заставив покинути тебе!

-- Чого так грубо.(

-- Бо люблю тебе такого дурака, єдиного і неповторного. Дурачина ти моя. Як ти міг подумати що я тебе не люблю? – Турботливо сказала дівчина пригорнувши його до себе. – Такого як ти я більше ніде не знайду).

 Раптом у палату увірвався Дарій. Вона двоє продовжували обніматись. Вони так заринулись в почуття, що навіть не помітили хлопця.

-- Так, закінчуйте той ваш романтік, і йдіть прогуляйтесь. – Сказав Дарій стоячи в одвірку.

-- Мажна ще 10 хвилинок? – Запитала Ксеня

-- Ні не можна, тобі потрібно багато свіжого повітря. – Сказав Дарій вказівним тоном. Він взяв її з а руку і стягнув з дивану.

-- Е, ти що робиш? – Втрутився Андрій

-- Я? – Запитав хлопець

-- Ні дядя Ваня з сусіднього під’їзду! Ясно що ти! Давай шуруй звідси, бо в Чорнобаївку поїдеш! Не маяч мені тут.

-- Чого так грубо?(((

-- Ану брись! Щоб мої очі ближчий день тебе не бачили!

-- Добре((( -- Сказав Дарій і вийшов з палати. Андрій ніжно взяв Ксеню за руку і потягнув до себе.

-- Ходи моя маленька до мене, обідила тебе та скотиняка, та? Не переживай, якщо ще раз посміє тебе хоч пальцем зачепити, то йому точно кердик.

-- Я знаю)) – сказала дівчина з хитрою посмішкою.

-- Так, давай вийдемо в парк прогуляємось? – Запропонував Андрій все ще тримаючи її за руку.

-- Знаєш, а давай!

 Тільки вони хотіли вийти на вулицю, як почалась повітряна тривога.

--Давно не було.—Зі злістю сказав хлопець – Йди з іншими в укриття, я пішов, зустрінемось коли закінчиться тривога.

-- Будь обережний! – Схвильовано сказала Ксеня міцно обнявши його. – Пообіцяй мені що вернешся.

-- Обіцяю – сказав хлопець і міцно обнявши її, з тяжкістю на душі. – Обіцяю, я тебе не підведу крихітко…

--Я не хочу тебе втратити… -- Сказала вона пустивши маленьку солону сльозу. Їй було тяжко його відпускати, особливо коли знаєш що це небезпечно. – Я хочу на віки залишитись у твоїх обіймах. Я не хочу тебе туди відпускати, я тебе кохаю.

-- Я теж тебе кохаю, моє кошенятко, я знаю, що тобі важко мене відпустити, але доведеться. Цим світом керує лише Бог, і лише він знає як станеться. Давай я тебе віднесу в укриття, а ти собі трішки подрімай. Я тебе не підведу.

-- Добре.—Ксеня обвила руками його шию і положила голову на його плече. Хлопець взяв її на руки і відніс до укриття. За цей час дівчина прикімарила.