Кохай сьогодні...

Ніч. А сон втікає. Вона вийшла з кімнати і помітила, що у бібліотеці горить світло.

- Ти працюєш?

- Так, не спиться. Як і тобі! Що тебе турбує?, - запитав і повернув екран свого ноута. Вона вдала, що не помітила. Врешті, життя не крутиться кругом неї. У нього воно своє. Це вона як сніг йому на голову.

- Лево, я довго думала, вагалася, але… все ж попрошу тебе.

- Про що?

- Допоможи мені вилетіти найближчим рейсом.

- Тобто?

- Так, ти правильно зрозумів. Я полечу додому.

- Чому так раптово? Здається, усе ж було добре?

- Ні, не добре, - а в самої очі мерехтять сльозою як зорі у нічному плесі Босфора.

- Я чогось не знаю?, - обережно пригорнув до себе.

- Лево, мені складно, мені боляче. Я повинна залишити цю країну. Назавжди.

- Чому? Я вкотре запитую – чому?,- тримав її у своїх руках і запитував пошепки, щоб тихий сплеск її емоції не перетворився на шторм.

- А ти не розумієш?  Не розумієш?... Ти все розумієш…

- Гаразд, розумію. Давай про  все поговоримо вранці. А зараз просто відпочинь, поспи. Ранок вечора мудріший. І ще…  Життя то є біль! Але біль є початком, народженням, тому можливо біль зміниться на …

- Лево, зупинись. Казка, придумана мною -  всього лиш казка. Це не має турбувати нікого у реальному житті. Тим більше завдавати шкоди іміджу, який він будував для себе багато років.

- А ти?

- Я? Як приїхала так і поїду. Все інше - про мене. Нікому це не потрібно.

- Гаразд, вранці все вирішимо.

- Дякую. І вибач, що саме таку гостю ти приніс  у свій дім!

- Не я тебе приніс!

- А хто?, - і голос здригнувся.

- Так, ти правильно зрозуміла. Ден приніс тебе до мене, а потім вранці приїхав запитати…

- А по телефону…

- Як бачиш, не міг, а може не хотів, а може щось інше. Ти ж не даремно поселилася саме у цьому районі, в цей же час прийшла на берег? Ми могли і не зустрітись! Tanışmamış oladılırsınız...- ви могли не зустрітись…

- Левооооо! Мої сили мене покидають! Я йду спати. Завтра вранці – ти ж пообіцяв!

Вона вийшла, а Лев повернувся до роботи. Ох, і роботи тепер у нього!

- Ти ж все чув?, - запитав він того, хто був по той бік екрану.

- Чув, але ти мені тепер переклади  про що була мова.

- Вона просила, щоб я їй організував втечу. Готова летіти додому хоч зараз. Умовив почекати ранку. Що будемо робити? Відпустимо?, - у відповідь тиша.

- Спочатку – весь текст, а потім побачимо, - задумливо промовив Ден.

- Гаразд, до ранку ще є час, - втомлено відповів.

Шлях до аеропорту був не просто складним, це була мука , виміряна не метрами , а тисячами крапельок внутрішнього болю. Отак мовчки, навіть не попрощалась, зібрала речі і поїхала. Відмовити Лев навіть не намагався, лише стурбовано і сумно заглядав у очі. Їхали мовчки. Уже, коли попереду замаячив аеропорт, наважилася порушити тишу.

- Лево, вибач, що стільки клопоту тобі завдаю. Я рада, що ми зустрілися. Дякую за всі ці такі гарні дні перебування у тебе. Вони були щасливі!, - голос зривається, у ньому вже бринить сльоза.

- Радий був допомогти, але дуже шкодую, що не зміг переконати залишитись. Якщо передумаєш – влаштую веселе свято!, - жартував , але виходило сумно.

- Ні, ти ж знаєш, це неможливо. Все у цьому світі має своє місце і час! Я цю книгу дописала давно!

- Ми ж вели мову про її продовження, ти забула?

- Це вже наступна історія…, але тепер усе ще складніше. Я не впевнена…

- У кому? В собі чи у головному героєві?

- Боюсь, що  в собі… Та й головному героєві ця історія зайва…

- Чому вирішуєш за всіх? Знову ?

- Знову і знову…Так буде краще, спокійніше, надійніше…

- Ого, а недавно хтось запевняв, що вирішив змінити своє життя!

- Так то ж своє! У чуже втручатися страшно…

- Роксолани – не боягузки!

- Знаєш, я тут недавно прочитала в одному дослідженні, що Роксолана в листах бажала Сулейману успіхів у війні з невірними.  А невірні це ж …ми? Всі, хто не мусульмани, всі, хто  не визнає єдиного Бога Аллаха, так? Отже, її таке велике кохання до свого султана було сильнішим за любов до рідного минулого?

- Тому не ставити її тобі за приклад? Але ж вона не відступила, вона боролося за своє кохання! Хіба це не приклад?!

- В неї не було варіантів… Ото ж і на осудження вона не має права..

- А я ж про що! Тільки повага і захоплення! І звичайно ж приклад!

Авто давно зупинилось на парковці, а вони все ще доводили теорему кохання Роксолани.  У повітрі трималося мовчазне  запитання : чи вірні кроки роблять зараз вони обоє? Чому він не наполягає, щоб вона залишилася? Чому вона так поспішає? Якою буде реакція Дена, коли дізнається, що полетіла і навіть не попрощалася?