Я писала тобі в приват...

За таким заняттям їх і застав Лево. Очі його випромінювали задоволення від побаченого.

- Ке..хе, pardon, Дене, там дехто вже хотів з тобою побачитись. Вони залишають…

- Гаразд, іду, - він підійшов до дверей слідом за Лево. Але зупинився. Двері за Левом зачинилися. Вона самотньо залишилася серед кімнати. Він оглянувся. Погляди зустрілися. В її романі вони красиво кохали одне одного. Що в реальності?

- Sevgılım, а як же я пришлю тобі фото, у мене ж немає твого номера, - промовив тихо і обличчя заіскрилося посмішкою, тією, яка сьогодні не для всіх, а лише для неї. Він знав, що вона не знає мови, тому вільно жартував турецькими словами. Але… дещо вона знала. Тому щоки сполум’яніли, а серце припинило свій відлік. Він звичайно ж просто жартував!

- Ось, запиши свій , - ще тихіше промовила.  Дотик… і на екрані його фото. Вона завмерла – геть забула про те, що там він завжди! Брови Дена злетіли високо, а очі… Як вона могла забути?! І що тепер? Халепа…

- Ось, - він записав і подав їй телефон. І щось говорив своєю мовою, тримаючи її за руку. Але ж вона слів його не розуміла, лише відчувала інтонацію. Тому швиденько забрала свою руку і відійшла подалі.

- Görüşmek üzere!,- швиденько промовила на прощання.

- Göröşürüz!,- відповів трішки здивовано, розуміючи, що вона щось з турецької та знає. Він відчинив двері каюти і ще раз уважно подивився в її очі. Легкий помах руки - і вийшов. А в її серці тривога. Що ж буде далі? Щось дуже швидко розвиваються події! Лев! Це все справа його рук!

- Про вовка промовка, - у дверях каюти Лев.

- Ходімо, уже всі зібралися йти, хочуть ще раз з тобою побачитися. А то Ден тебе привласнив…, -  в його словах зухвала і разом з тим доброзичлива інтонація.

- Леве, а хто ж це все організував! Ми ще поговоримо про це!

- Гаразд, але не зараз, на тебе чекають. Я сказав, що ви обговорювали дещо з нового проєкту.

- Щоооо?!

- Але ж я мав виправдати якось твою втечу!

- Я не втекла, мені просто було холодно там на палубі…

- Не хвилюйся, тут усі друзі. Тобі нічого боятися.

- Мені? А …

- За нього не хвилюйся. Про нього стільки всього сказано, що  він уже нічого не боїться.

- Ти впевнений? Я подумала навпаки.

- Що ти подумала?

- Та, нічого…

- Ні, ти скажи!

- Наполягаєш?

- Так!

- Чомусь закралася думка, що він не хотів, щоб нас бачили разом.

- Ага, і тому запросив до танцю, повів сюди. Всі все це бачили. Але чому тебе це хвилює?

- Я не хочу, щоб у нього були якісь через мене проблеми.

- Полюби себе, Роксолано! Ти вмієш любити і оберігати лише когось!, - він легенько підштовхнув її до виходу. Там в очікуванні уже зібралися всі його друзі. Вони ж і запропонували сфотографуватися всім гуртом. Яким же було її здивування, коли раптом нізвідки на її плечі лягли руки …Дена. Вона повернула до нього голову…спалах, веселий сміх, фото готове!  На світлині  вони дивилися одне на одного.

- Я думала, ти вже поїхав.

- Не зміг. Хочу дещо запитати…

- Ні, будь ласка. Можна іншим разом?, - вона розуміла…, що вже нічого не розуміла.

- Ти не поїдеш так швидко як планувала? Зможеш залишитися?

- А потрібно?!

- Evet!, - його очі вже не сміються. У них щось нове, але знайоме їй.

- Гаразд. Evet!

*******************************************************

               Привіт!

Захоплена творчістю Великого Актора!

Але не тільки це.

Ти надихнув мене на творчість – те , що роками залишалося тільки в моїй уяві, тепер посміхається твоєю посмішкою, обіймає твоїми руками, розмовляє твоїм голосом, цілує твоїми вустами, заглядає у саме серце героїні твоїми чудовими, розумними очима. Ти надихаєш – я пишу. У моєму творі ти розмовляєш українсько. Мовою Роксолани.

 Але… Мене лякає навіть думка, що ти, такий розумний і всіма шанований, можеш звернути погляд свій на росію. Тільки не це! Від горя помре не одна твоя прихильниця Роксолана в Украні, і я в тому числі. Зверни свої очі до Європи, Америки – тільки не до росії – носія смертей по всьому світу. Це всього лиш прохання…

Пишу українською, знаю – все одно цього не прочитаєш. Але я сказала, що думала. На якусь мить стало легше. Якщо знову заговориш російською – просто вийду з соцмереж, щоб тебе не бачити. Ти цього не помітиш – бо боляче буде лише мені. 

Можливо колись, коли  будеш сумувати за минулим і гортатимеш сторінки свого привату, ти знайдеш це повідомлення. Цікаво було б побачити як високо злетить твоя права брова, коли б ти це прочитав! Залишаю  посилання на свій твір і дарую цей сюжет, можливо зацікавить.

 https://booknet.ua/reader/ya-tvo-lki-b438466?c=4790038&p=1

Твоя засмучена Роксолана.

*****************************************************