Ми ж давно знайомі...

    Він кудись поїхав. А вона залишилася наодинці зі своїми думками. Що він має на увазі? Як він собі це побачив? Вона цю історію можливо б і написала інакше, але це був  саме той варіант, коли вирішила закінчити її раптово. Тут було багато всіляких «якби». Тому і сьогодні вирішила, що відкладе  поки що цю тему на потім. Взяла свій похідний записник і зробила декілька замальовок з побаченого і пережитого сьогодні.

   Наступним кроком Лев запланував подорож на яхті у колі своїх друзів. Він весь ранок розповідав їй про них як про людей творчих, переконував, що їй сподобається спілкування з ними, але вона була неспокійна. Він це бачив. То ж , коли відбулися перші знайомства і вона з цим завданням впоралася , йому стало спокійніше. Та й вона відчувалася впевненіше. Лев завжди був поруч як перекладач і як вірний янгол-охоронець. В її очах уже була впевненість і рівновага. ЇЇ запрошували до танцю, з нею вели цікаві розмови, разом пили вино , вона багато сміялася.

- Надіє, познайомся, це мій гарний друг, - з задуми вивів її голос Лева. Вона усамітнилася на деякий час, щоб дати відпочинок не тільки тілу але і голові, у якій було повно думок. Але вона ще не знала, що на неї чекає.

- Ден, - простягнув він їй свою руку. Вона подала свою і перевела погляд на Лева. Той стояв поруч і в його очах блукали бісики. Вона зрозуміла, що далі відступати більше нікуди – це він усе влаштував!

- Дуже приємно, - набравши повітря повні груди, ніби цим могла вгамувати серце, яке мало не збивалося з ритму, відповіла. І сміливо подивилася в очі, такі ж смарагдові як і у неї. Його очі, які сняться і які є її натхненням! Він все ще тримає за руку і вже повільно запрошує до танцю. Це відбувається як  вві сні, без слів, за поглядом, за ледь помітним порухом руки. А потім танець…

- Are you cold? You’re trembling?

- Yes. I’m cold ,- ледь змогла відповісти, бо тремтіння було навіть у голосі. Хіба могла вона сказати правду? Але він її розумів мабуть і так.

- Would you like a cup of hot coffee? I’d like to have a cup of coffee with you.

- Okay, let’s go,- звичайно ж вона погодиться піти на каву, щоб зігрітися, а вірніше привести свій стан до ладу. Піти, щоб не дивилися всі на них з таким зацікавленням.

Вони зійшли у затишну каюту. Лев їх супроводжував і це додавало їй сил. Незабаром принесли гарячу каву. Вона загорнулася у плед, тримала в руках чашку з кавою і вдавала, що гріє руки, але насправді їй було вже цікаво спостерігати за розмовою Лева з Деном. Так, Лев познайомив її з ним під цим іменем. Дав зрозуміти, що той також щось знає про неї і про її повість про нього. І що тепер? Як йому щось пояснювати?  І раптом у ній проснувся якийсь бісик. А чому я повинна виправдовуватись? Що хотіла  -  те й написала. То був мій політ фантазії! Мій і тільки мій! Можливо то був зовсім не він , хтось інший! Вона встала і відійшла до вікна, щоб приховати своє хвилювання. Кого я хочу обманути? Все ж шито білими нитками! Їй було зле.

Вона відчула руки у себе на плечах. Від дотику здригнулася.

- Надійко, знову міст, пам’ятаєш?, - Лев промовив це і  вийшов, вона побачила лише його провокативну посмішку та веселе підморгування, коли оглянулася на голос. Двері щільно закрилися , а вона залишилася у руках Дена.

- Make a wish! – і вона загадала. Та хіба колись скаже комусь, що саме вона загадала.

 Але воно здійснилося зразу ж!

- Пробач, але така традиція, а інакше твоє бажання б не збулося, - він  не почувався розгубленим на противагу їй. Це вона зашарілися як п’ятнадцятирічна дівчинка заскочена зненацька. Турецької  не знала зовсім, а англійська , яка і без того кульгала, чомусь раптом сором’язливо витрусилася з голови. Вона відчула як тіло переставало слухатися, а ноги підгинаються. Тому швиденько присіла на диван. Він сів поруч і дбайливо загорнув у плед.

- Не хвилюйся. Ми ж давно знайомі! От тільки на жаль українською я не вмію розмовляти, - він знав зміст її роману.

- Зміст Вам передав ЛевО?

- Не Вам, а тобі, ми ж давно закохані!, - він жартував, сміявся, і вона  поступово танула, її страх розчинявся у його голосі.

- Гаразд.

- Я не все знаю, не читав. Лево обіцяв перекласти. Повідомив лише основні моменти. Але і в Карпатах ваших мені хотілось би колись побувати! Лево також про них багато розповідав.

- Варто лише дуже захотіти!, - вона не могла говорити багато, англійська пручалася, всі сили були зосереджені, щоб зрозуміти, про що мовить він.

- Думаю, це моє бажання, адже я також щось собі загадав. Та й у мене тепер є причина туди поїхати.

- Яка?, - запитала, ще не розуміючи у яку халепу зараз заскочила.

- Там  у мене як виявляється є будинок. Та й на могилу до коханої вже пора б навідатися, - він жартував, а їй сльози на очі.

- Пробач, що вплутала тебе у це, - вона підхопилася і , якби він не втримав її за руку, то мабуть поплила морем до берега.

- Вибач, я ж пожартував. Мені справді подобається твій сюжет. Але я б не хотів, щоб ти помирала!, - він тримав її за руку і дивився своїми розумними очима у її  -  повні бажання втекти звідси.

- Я хочу піти!, - вона відчувала межу. Сама лише зустріч із ним вартувала дорого її свідомості. А потім… а тут ще й ці розмови. Зрозуміло, що для нього цей сюжет – казка, у порівнянні з його роботами. Вона, як завжди, в один момент вирішила завершити і цей проект.