Бажання

- Лево, чому ти вирішив, що…

- Гаразд, про це потім. А зараз – поглянь, над нами Босфорський міст. Тут ти повинна задумати бажання. Вдихни глибоко і затримай дихання, заплющ  очі і думай! Щоб бажання збулося – я повинен тебе поцілувати!, - і він нахилився і поцілував… у щоку.

- А скільки бажань можна задумувати, бо у мене їх кілька?, - запитала і він зрозумів, що вона не сердита на нього за запитання і за вчинок.

- Кожного разу одне! Можна поцікавитися, що ти задумала?

- Не скажу, а то не здійсниться!

- Здійсниться, я ж поцілував. Хоча потрібно було затримати дихання в поцілунку, але і так піде. Здійсниться!, - повторив упевнено.

- От якби збулося! Зараз всі українці задумують одне бажання,   щоб чимшвидше закінчилася ця страшна війна перемогою і настав довгоочікуваний мир!

- Так, ти маєш рацію! Дуже гарне бажання!

- От якби ще воно здійснилося!

- Наступного разу, коли будемо під цим мостом , зможеш задумати своє наступне бажання. Але вже потрібно затримати дихання…

- Ага , у поцілунку, - вона розсміялася.

- Ну нарешті ти смієшся! Я радий, що розвеселив тебе! Наша прогулянка добігла кінця і ми з тобою йдемо пити каву, потрібно зігрітися.

Вони зайшли у затишну кав’ярню, пили каву, з ним було спокійно і вона навіть не помітила як швидко збіг час.  Мали багато спільних тем для розмов, крім того він досить вміло і детально аналізував її роман. Багато корисного для себе почула у цій бесіді.

  Спокій порушила пара, що зайшла до кав’ярні. Чоловік відразу побачив їх і привітно помахав рукою. Поруч з ним була  не дуже молода жінка, вони про щось вели активну дискусію. Лев відповів і уважно подивився на неї. У неї ж , здається, зупинилося серце. Так, це був знову Він.  Цей світ що, такий тісний?! Вона дивилася на пару здається вічність, але це була лише мить. Їй дихати раптом стало важко, по тілу пробіг ніби електричний струм, у грудях щось важко стисло, а очі чомусь стали затуманюватися. Ні, цього не буде, я сильна! Це його світ і мене там немає! Не смій, сказала собі і почала вставати з-за столика.

- Ходімо звідси, я вже нагрілася, а ти?, - намагалася бути спокійною і врівноваженою. Лев не повинен бачити її безсилля!

- Гаразд, ходімо, - дещо розчаровано відповів Лев. Він її геть не розумів. Бачив , що вона на межі, а не наважується на вчинок. Інша б уже давно просила автограф, селфі, а можливо і…, а ця знову втікає.

Вони повернулися у будинок Лева і вона зразу подалася до своєї тимчасової кімнати. Це був захист від усіх , але не від самої себе. Що діється? Як могло так статися , що її фантазія, у написаному нею романі, раптом стала межувати з реальністю? Вона починала боятися.

- Ми сьогодні лягаємо спати без вечері?, - Лев намагався достукатися до неї, розуміючи, що вона не у найкращому стані. Він хотів позитиву для неї, але щось іде не так.

- Леве, вибач, але я не хочу…

- Можна я зайду?, - запитав і спробував відчинити двері.

- Звісно, заходь, - вона вже оговталася трішки і здавалася спокійною.

- Надійко, можна я так буду до тебе звертатися? Ти ж так писала у своєму романі, отже тобі подобалося!

- Не завжди реальність і фантазія мають одну думку, - промовила і тепер уже вона уважно вивчала поглядом Лева. Він спокійно дивився їй у вічі, взяв за руку і:

- Але інколи фантазія має здатність ставати реальністю!

- Це ж коли?

- А це тоді, мила моя, коли ми цього не боїмося, не втікаємо від реальності, а приймаємо її, випробовуємо її, знаходимо в ній те, що шукали. Не потрібно  її боятися! І ти не бійся!, - він говорив , загадково усміхаючись, тримаючи її руку у своїх двох.

-  Інколи це зовсім не просто.

- Завтра я пропоную тобі зустрітися з моїми друзями. Буде весело. Вони дуже хороші і чемні. Не бійся нікого і нічого! Ти це зможеш!

- Лево, але ж я не знаю їх, не знаю мови! Як ти це собі уявляєш?!

- А я? Я ж буду поруч!

- Гаразд, спробую, - а в душі холодок. Щось лякало, але …ж він знову нагадає їй Роксолану, тому  погоджувалася.

- Мені потрібно зараз поїхати, ти чим займешся?

- Почитаю, а може щось занотую, вражень вистачає.

- Я дещо хотів запитати… стосовно твого твору, - він був дещо не впевнений, отже питання  мало бути цікавим.

- Питай, - холодок знову зрадливо пробігся шкірою.

- Чому ти себе похоронила?

- Тому , що то було неправильно, з моєї точки зору. І то не я, то просто головна героїня, не ототожнюй!

- Гаразд, не ототожнюю. То все ж , чому?

- Вона не повинна була дозволити того, що сталося.

- А хіба тільки вона відповідала? Їх було двоє. А як же почуття?

- Все складно…

- Складно… але до деякого часу було правильно. Ти подумала про себе, чи то пак, про свою героїню, а про  нього?