Стежками Роксолани

Вона довго не могла заснути. Розуміла, що незабаром світанок, але думки як квіти на гілочці бузку, напосідала одна на одну. Одна в чужій країні, одна в чужому домі, невідомо, що буде наступного дня. Це збіг, це доля? Той голос…А Лев? Чому так по особливому ставиться до неї? Вони майже ровесники, але він інтелектуально набагато вище. Це у ньому приваблює і вселяє довіру. Вона майже нічого не розповідала про себе, але нічого і не запитувала у нього. Так, ніби зустрілися і вже більше ніколи не побачаться  пізніше. Можливо так і буде. Але ця зустріч дивна! Чомусь їй хотілося продовження! А ще…крім того, що він надто розумний, він ще й якийсь загадковий.

       Якби ти не складав плани цілу ніч, ранок завжди вносить свої корективи.

Турботлива Ягмур приготувала смачний сніданок, Лево був у піднесеному настрої. Вони швидко зібралися, але… раптом дзвінок у двері.

- Günaydın! Nasılsın?, - двері відчинив господар і на порозі з ранковим вітанням з’явився….той, кого найменше вона могла б очікувати. Він ковзнув по ній поглядом і на деяку мить затримав його , а потім не зупиняючись пішов у бік бібліотеки. Лев закрив двері і пішов слідом, але  здається від його погляду не заховався її стан. Він загадково усміхнувся і пішов за гостем. Вона розуміла, що  вони запізнюються до готелю, що пропадає її навчання і чомусь раптом перестала цим перейматися. Вона побачила того , про кого стільки мріяла! Так близько біля себе почула його голос!  Він  зупинив на ній свій погляд хіба що на мить. Розчарована? У грудях колотилося, у мозку закипало і , щоб більше не потрапляти на очі, змусила себе вийти у сад.

- Надіє, вибач, що змусив тебе понервувати, але мій друг заїхав, у нас деякі справи з текстами. Я готовий, можемо їхати.

- А ми ще встигаємо?, - запитала вже без усякого ентузіазму.

- Ти так швидко здаєшся? Чи може також вважаєш , що це не є для тебе необхідністю?

- Чому - також?

- Я думаю…що твоєї майстерності поки що вистачить, а решту… решту я тобі допоможу.

- Тобто?

- Якщо послухаєш мене, то  у нас буде багато часу для навчання. Творчій людині потрібне натхнення! І ти його знайдеш!  А досвід… він приходить з часом, - він говорив упевнено і надто переконливо.

- Але ж я …

- Оплатила свій тренінг? Це не проблема! Повернемо! В той чи інший спосіб, за це не хвилюйся!, - він узяв її за руку і повів до своєї автівки.

У неї ж в голові крутилося безліч запитань, але жодного вона так і не озвучила. Будь що буде - вирішила і спокійно сіла на пасажирське сидіння. Він з зацікавленням спостерігав за цією метаморфозою і в його погляді було можна прочитати навіть здивування.

- Ти нічого не запитаєш?

- Ні!, - відповіла твердо, навіть голови до нього не повернула. Чому так зробила? Бо боялася! Боялася всього того, що біля неї відбувалося, боялася побачити в його очах насмішку, адже веде себе зараз досить дивно. Що він тепер про неї думає?

- Гаразд,  нумо у подорож по місту, - спокійно продовжив він.

- Лево, дякую за підтримку. Мені дійсно складно все осягнути. Якось почуваюсь дивно. Я часто в житті приймала суперечливі рішення, але то було там, де я була упевнена в собі стовідсотково. А тут раптом, потрапляю у незвичайну ситуацію, змінюю плани, пливу просто за течією. Сама собі дивуюся. Я перетворилася з тієї , яка завжди приймає самостійно рішення, на ту, яка смиренно йде за тобою.

- Бо ти відчуваєш мене, моє бажання допомогти тобі, моїй землячці-україночці. З готелем я вже про все домовився. Ти тепер моя гостя, тому і йдеш за мною, - у його жартівливому тоні і погляді відсвічувалося задоволення від ситуації.

- «Ти сильніша, ніж думаєш, і розумніша, ніж здається» - але здається це сьогодні не про мене, - промовила тихенько, але Лев добре зрозумів , що хотіла сказати.

- Пробач, Роксолано!, - раптом почула тихе. Він зупинив авто. – Ходімо!

Вона без лишніх запитань залишила автомобіль і пішла за ним. Попереду височів високий кам’яний паркан. Вони перейшли вузьку вулицю і зайшли у ворота.

- Hasekı Caddesı,  Hasekı Kadın Sokagı, - ми з тобою перейшли вулицю Хасекі, а там поруч за рогом вулиця Жіноча. Перед нами  комплекс Хасекі Султан або його ще називають комплекс Хасекі Хюррем Султан. Наша Роксолана збудувала тут, біля жіночого невільничого ринку Аврат Пазари , комплекс будівель зі  шкіл, мечеті, лікарень, їдалень, навіть фонтану. Цей район Стамбула називається Фатіх за іменем попереднього султана. Земля Стамбула зберегла пам’ять про турка Сулеймана і українку Роксолану. Не зруйновані часом мечеті та лікарні, побудовані у шістнадцятому столітті височать дотепер і функціонують.

- Доля двох, від самого початку таких різних людей, які завдяки провидінню та збігу обставин , зустрілися у вихорі неминучих історичних подій, краса і гіркота їхнього непересічного кохання!

« На чужині не прийметься калина.

І тільки тінь незгаслої журби

На Україну лине, Україну,

Де ти братів беззахисних убив,

А нині п’єш краси моєї чари,

О, Сулейман, люби мене, люби,

Щоб не ступили більше яничари