Тому лечу!..

    Небо плакало холодним осіннім дощем. Великі прозорі краплі , торкаючись одна одної утворювали , гнаний швидкістю автомобіля та сердитим вітром, суцільний потік осінніх сліз. Від того здавалось би ставало ще сумніше, але десь глибоко в душі сидів спокусник, який не давав геть розклеїтись. І хоч настрій був із серії «куди я їду і що я роблю?», все ж десь там, цілком інтуїтивно, вона відчувала, що робить правильно.  Коли, здавалось би , уже все налагоджено, заплановане здійснилось, все, що було вимріяно, збулось, і раптом…

   Захотілося  щось змінити. Спробувати щось нове.  Ні! Не для чергових перемог! Просто для себе! Для душі. Коли тобі далеко вже не тридцять і , навіть, не сорок, ти розумієш, що кожен крок може бути останнім. Тому хочеться вже для себе і для душі!

 Кілька місяців тому…

- Добрий день. Я – Ірина, слухаю вас, - у слухавці приємний голос, розумію, що секретар.

- Добрий день. Пані Ірино, хочу записатися до Вас на курси, згідно заявленого оголошення.

- Дуже приємно. Залишіть нам свою адресу і ми вам скинемо анкету, а потім продовжимо розмову.

Вона була згідна заповняти анкети, відповідати на запитання. У її теперішньому житті з’явилися геть нові установки – не поспішати, не сердитись, не ображатись, не хвилюватись...

  Наступного дня вона не лише отримала анкету, а навіть устигла відправити її у зворотному напрямку.

                            « Найгірше в житті – жаліти, що щось не зробила вчасно».

                                                                       Таіс Золотковська, письменниця.

Коли зрозуміла, що життя стає буденним, одноманітним, що все менше хочеться даремно витрачати себе на нікому не потрібні зустрічі і розмови, емоції і стосунки, вирішила свої думки і погляди зберігати на папері. А відтак з-під пера, як то кажуть, з’явилися на світ декілька творів. Інтернет допоміг знайти платформу, де друкуються творчі люди.

 І , voila!

 Можливо і не так активно, але її твори читають. А для неї головне, що їй подобається процес написання та  пошуку. Просувати свої твори з метою пошуку читачів? Це якось не ставиться ще за мету. Хочеться просто писати. Коли зрозуміла, що для цього потрібні і знання і досвід, вирішила приєднатися до якоїсь спільноти. Затратила трохи часу на пошуки модератора,  хотілося, щоб і країна цікавила як туристичний об’єкт. Знайшла!

Тому лечу!

***

       Організаційні моменти – на одному диханні, з якимось юнацьким запалом.

І ось уже подолано складний шлях від українського Львова до турецького Стамбула. Давно мріяла подихати повітрям , походити бруківкою, якою ходила і дихала славнозвісна Роксолана – « дитя селянське з царственним чолом, кохана жінка грізного Султана».

Стамбул зустрів привітним теплом, яскравим сонечком, різнобарв’ям зелені і квітів. Похмурий осінній настрій, що поселився в душі, коли збиралася в дорогу, зник, натомість вселилася надія і сподівання на щось цікаве і непередбачуване.

 Готель сподобався,  робочі зустрічі розпочнуться наступного дня. Попереду ще багато часу, отже можна  десь поблукати вулицями міста. Тому у номері не затрималася, полинула на волю. Хотілося відчути настрій міста не через вікно таксі, а всім своїм єством. Вона любила спостерігати за перехожими місцевими мешканцями, за такими ж як сама роззявами-туристами, які те й робили , що фотографували одне одного, або ж ходили як журавлі з довгими палицями для селфі.

Аж надто довго блукала вулицями, користуючись картою в телефоні, щоб не заблукати. І ось нарешті ноги ступили на набережну. Погляд зачепився за води Босфору та так і не відпустив. Це якась магія. У душі сплелося зразу кілька емоцій . Так, це красиво! Так, це особлива водна артерія, що з’єднує, або навпаки розділяє два материки Європу і Азію.  Але… чомусь у думках замерехтіли , як кадри з кінофільму,  героїчний запорізький полководець Петро Сагайдачний, українські козацькі швидкохідні кораблики-чайки, українські дівчата-бранки на невільничих татарських і турецьких суднах. Роксолано, якою є твоя правдива історія? А ще думка полинула до того, хто можливо в цей час також надихається водами Босфору для майбутньої творчої потуги. Хто зна…