Частота нуль

Розділ 8

   Варшава. 31 серпня, 20:01

   Світло не поверталося. У технічному приміщенні працювала лише аварійна лампа над дверима. Її тьмяне освітлення падало на стіл, стелажі та обличчя п'ятьох людей.
   За вікном продовжували рухатися люди.
   Кася підійшла ближче до скла, але відразу зупинилася. На протилежному боці вулиці стояла жінка в темному пальті. Вона була босоніж. Її взуття лежало біля бордюру, а сама вона дивилася просто перед собою.
   За кілька секунд жінка повернула голову.
   Кася відступила від вікна.
- Вони бачать нас?
   Агата підійшла до вікна, обережно відсунула край штори й подивилася назовні.
- Не знаю, але краще відійти...
   На вулиці зупинилися ще кілька людей. Один чоловік стояв посеред дороги, тримаючи в руках дитячий велосипед. Інша жінка вперлася долонями в стіну будинку. Вона повільно рухала пальцями по цеглі, знову й знову повторюючи той самий рух.
   Потім усі одночасно повернули голови в бік технічного приміщення.
- Відійдіть від вікон! — наказав Серж.
   Вероніка швидко зачинила штору.
- Це вже не просто рух за маршрутом. Вони почали реагувати на навколишні об'єкти.
- Звідки ти знаєш? — запитав Давид.
- Подивися на них. Кілька хвилин тому вони йшли в одному напрямку. Тепер зупинилися. Можливо, отримали нову команду.
- Або почули щось, чого ми не чуємо, — сказала Кася.
- Сигнал ми чуємо, — відповіла Вероніка. — Але не завжди можемо його розпізнати.
   Вона повернулася до столу й натиснула кнопку живлення ноутбука. Екран залишався чорним.
- Акумулятор повністю розряджений, — сказав Давид. — Тут є резервний блок живлення. Зараз спробую під'єднати його.
   Він відкрив нижню панель технічної шафи й почав перевіряти кабелі.
   Агата залишилася біля дверей.
- Скільки у нас виходів?
- Основний і запасний через гараж, — відповів Давид. — Але запасний замкнений зовні.
- А вікна?
- Занадто вузькі... Через них не вибратися...
   Серж підійшов до дверей і перевірив замок.
- Тоді сподіватимемося, що нам не доведеться звідси виходити силою.

   20:04
   Ноутбук увімкнувся.
   Вероніка відразу відкрила збережені файли. На екрані з'явився останній документ, який вона встигла переглянути перед вимкненням.
  ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВУЗОЛ: РЕЖИМ РОБОТИ АКТИВОВАНО.
- Давиде, ти можеш відновити останній запис?
- Спробую!
   Він під'єднав накопичувач і відкрив технічний журнал. Кілька секунд система завантажувала дані, потім з'явився список подій.
   Вероніка нахилилася до екрана.
- Ось! Дивіться.
   У журналі були зазначені час і коди активації.
   19:57:12. ПІДГОТОВКА ЗАВЕРШЕНА.
   20:00:00. ЗАГАЛЬНА СИНХРОНІЗАЦІЯ.
   20:00:03. МАРШРУТИ АКТИВОВАНІ.
   20:00:07. КОНТРОЛЬ РЕАКЦІЇ.

   Нижче відображався ще один рядок:
   ОБ'ЄКТИ З НЕЗАВЕРШЕНОЮ РЕАКЦІЄЮ: 5.
   Кася прочитала його двічі.
- П'ятеро?
- Це ми, — відповіла Вероніка.
   Агата підійшла до столу.
- А що означає контроль реакції?
- Не знаю! Можливо, система перевіряє, чи виконують піддослідні команди.
- Які команди? — запитав Серж.
   Вероніка прокрутила сторінку нижче. Там був ще один запис:
   ПЕРЕВІРКА КОНТРОЛЬНИХ ОБ'ЄКТІВ.
   СТАТУС: ОЧІКУВАННЯ.

- Схоже, вони стежать не тільки за зараженими людьми, — сказала вона. — У системі є окрема категорія для тих, чия реакція ще не завершена.
- Тобто для нас, — промовила Кася.
   Давид збільшив таблицю.
- Тут є ще один параметр. Після активації третього етапу система почала надсилати запити до пристроїв, які раніше були зареєстровані в мережі.
- І що це означає? — запитала Агата.
- Що вона перевіряє, які пристрої ще працюють. Можливо, шукає ті, які не відповіли на попередні команди.
   Серж подивився на чорний модуль, який вони забрали з архіву поліцейського управління. 
- Тоді перевір і його.
   Давид узяв пристрій. На корпусі світився маленький індикатор, раніше він був темним. Тепер світло повільно змінювалося з зеленого на червоне.
- Я його не підключав, — сказав Давид.
   Вероніка відразу відсунула ноутбук.
- Не торкайся контактів!
- Він має автономне живлення, — відповів Давид. — Але я не розумію, чому активувався саме зараз.
   На чорному корпусі з'явився ще декілька вогників. З динаміка пролунав короткий електронний сигнал.
   Кася відчула різкий тиск у голові. Її пальці мимоволі потягнулися до пристрою.
- Заберіть його від мене...
   Агата схопила її за зап'ястя.
- Кася, дивись на мене!
   Серж теж зробив крок до столу, але зупинився. Його погляд був прикутий до червоного індикатора.
- Вимикай! — наказала Агата.
   Давид схопив із полиці невелику викрутку й відкрив задню панель. Усередині знаходився компактний акумулятор.
- Я не знаю, чи можна просто від'єднати живлення!
- Спробуй! — крикнула Вероніка.
   Він витягнув роз'єм. Індикатори згасли.
   Кася відразу опустила руку. Серж сперся на стіл і кілька секунд не рухався.
- Усі цілі? — запитала Агата.
- Так, — відповіла Кася, хоча голос її тремтів.
   Давид поклав пристрій у металеву шафу й зачинив дверцята.
- Більше не торкаємося його без потреби.
   Вероніка дивилася на екран.
- Тепер я розумію одну річ. Ці пристрої не просто передають сигнал. Вони можуть приймати команди й активуватися незалежно від міської мережі.
- Тобто вони можуть бути будь-де? — запитав Серж.
- Якщо їх достатньо встановили, так.

   20:09
   За стіною пролунав удар. Усі повернулися до дверей. Ще один удар, а потім щось важке впало на підлогу в коридорі.
   Серж підняв зброю. Агата стала поруч із ним.
- Давиде, перевір камеру біля входу, — прошепотіла вона.
- Камери не працюють. Живлення є, але сигналу немає.
- Тоді подивись через оглядове віконце.
   Давид підійшов до дверей і обережно наблизився до маленького скла. Спочатку він нічого не побачив - коридор був порожнім. Він уже збирався відійти, коли помітив на підлозі чиюсь руку.
   Давид завмер.
   Рука лежала долонею догори. Пальці були зігнуті, а на зап'ясті виднівся браслет із пластиковою карткою.
   Він повільно опустив погляд. За дверима лежав чоловік у темній куртці. Його обличчя було повернуте до стіни.
- Там хтось є, — тихо сказав Давид.
   Серж підійшов до нього.
- Хто?
- Я не бачу...
   Вони обережно відчинили двері на кілька сантиметрів. Чоловік лежав нерухомо.
   Агата вийшла в коридор, тримаючи зброю перед собою. Вона присіла поруч, перевірила пульс і повернула голову чоловіка.
- Він живий.
   Кася швидко підійшла до неї.
- Дай подивлюся!
   Чоловік був молодим, приблизно тридцяти років. На його шиї виднілася невелика подряпина. Дихання було слабким, але рівномірним.
   Кася перевірила зіниці.
- Він непритомний... Пульс є...
- Це хтось із персоналу? — запитав Серж.
   Агата перевернула пластикову картку на його грудях - МАРЕК ЛІСОВСЬКИЙ. ТЕХНІЧНИЙ ПЕРСОНАЛ.
- Я його не знаю, — сказав Давид. — Раніше тут працювали інші люди.
   Кася обережно розстебнула комір чоловіка. Під ним виднілася невелика кругла пляма на шкірі. У центрі була темна крапка, а навколо неї проступали тонкі червоні лінії.
- Що це? — запитала Агата.
- Не знаю... Можливо, слід від медичного датчика...
   Кася перевірила руку чоловіка. На внутрішньому боці зап'ястя була така сама пляма.
- Він міг проходити обстеження, — сказала вона. — Але зараз важливо зрозуміти, чому він тут.
   Серж подивився в коридор.
- Спочатку занесемо його всередину.
   Вони перенесли чоловіка до кімнати й поклали на стару кушетку. Кася перевірила дихання ще раз, після чого накрила його курткою.
- Потрібно стежити за його станом. Якщо він отямиться, не дозволяйте йому різко вставати.
- Ти думаєш, він заражений? — запитала Вероніка.
- Поки що я бачу людину без свідомості. Решту з'ясуємо, коли він опритомніє.
   Агата зачинила двері.
- Але звідки він узявся? Ми не чули, щоб хтось заходив.
   Давид подивився на коридорну камеру.
- Можливо, він був тут раніше. У сусідньому приміщенні є технічний прохід. Я не перевіряв його, коли ми прийшли.
- Тоді перевіримо, — сказав Серж.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше