Варшава, 31 серпня, 19:40
Три сильні удари повторилися. Цього разу двері здригнулися, а з коридору почувся скрегіт металу. Хтось намагався відчинити їх силою. Нам потрібно рухатися, — сказав Серж. — Давиде, ти забрав архів?
- Так, усе на накопичувачі.
Давид поклав невеликий пристрій до внутрішньої кишені куртки й вимкнув живлення комп'ютера.
Агата перевірила зброю.
- Скільки часу потрібно, щоб дістатися до службового виходу?
- Якщо коридор вільний, хвилини три, — відповів Серж. — Але спочатку доведеться пройти повз архів і кімнату чергового.
- А якщо там той патрульний? — запитала Кася.
- Тоді не наближатимемося до нього.
За дверима знову пролунав удар.
Серж відчинив невеликі двері за шафою, що вели до службового коридору.
- За мною! Не відставайте!
Він вийшов першим, тримаючи зброю напоготові. За ним рушила Агата, потім Кася, Вероніка та Давид.
Коридор був вузьким і погано освітленим. На підлозі лежали кілька папок, біля стіни стояв перекинутий стілець. Двері до кімнати чергового залишалися відчиненими.
Серж зупинився біля повороту.
- Тут мав бути пост охорони.
Агата обережно визирнула з-за стіни. Приміщення було порожнім. На столі стояла чашка з недопитою кавою, поруч лежав службовий телефон. Його екран світився, хоча ніхто не торкався пристрою.
- Не заходьте, — тихо сказала Вероніка.
Вона помітила на екрані знайому позначку.
F0 / CHANNEL 03
- Вони підключилися до службових телефонів, — додала вона.
Давид підійшов ближче, але залишився в коридорі.
- Це неможливо! Службова мережа має окремий захист.
- Схоже, для них це не перешкода, — відповіла Вероніка.
На екрані телефону з'явився новий рядок: ПІДГОТОВКА ДО ТРЕТЬОГО ЕТАПУ. Потім дисплей згас.
- Ідемо, — наказав Серж.
Вони рушили далі.
Архівне приміщення знаходилося наприкінці коридору. Серж відчинив двері й пропустив усіх усередину. Тут було кілька металевих шаф, стелажі з папками та старі комп'ютери. Вікон не було. Єдиний вихід вів назад у службовий коридор.
- Через ці двері можна потрапити у внутрішній двір, — пояснив Серж, показуючи на металеві двері в протилежному кінці кімнати. — Але вони зазвичай зачинені зсередини.
Він підійшов до замка й спробував відкрити його ключем. Нічого не сталося.
- Заклинило, — сказав він.
- Дайте подивитися, — запропонував Давид.
Він дістав із кишені невеликий інструмент і присів біля замка. Поки Давид працював, Вероніка оглядала стелажі. На нижній полиці вона помітила кілька коробок із технічними документами.
- Агато, подивись!
Поліцейська підійшла до неї.
На коробці була наклейка з написом: ОБЛАДНАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ МЕРЕЖІ. ПЕРЕВІРКА ТА ОБЛІК.Під написом стояв знайомий код: F0 / CHANNEL 03.
- Це документи відділку? — запитала Агата.
Серж повернувся.
- Ні! Ці коробки привезли сюди приблизно два місяці тому. Нам повідомили, що це обладнання для оновлення системи спостереження.
- Хто привіз? — запитала Вероніка.
- Працівники приватної компанії. Вони мали дозвіл на встановлення, але я не займався цим питанням.
Вероніка відкрила коробку. Усередині лежали кілька технічних паспортів, кабелі та невеликий чорний пристрій. На його корпусі не було жодного логотипа, лише маленька наклейка з номером.
F0-03-117.
Давид відірвався від замка.
- Покажіть...
Він узяв пристрій і перевернув його в руках.
- Це передавальний модуль. Його встановлюють у мережеві системи для передачі даних, але тут є додатковий блок, якого не повинно бути.
- Він може передавати сигнал? — запитала Кася.
- Так! І, судячи з маркування, може працювати автономно.
Вероніка відкрила один із технічних паспортів.
- Тут зазначено, що пристрій має резервне живлення. Він міг працювати навіть після відключення зовнішньої мережі...
- Тобто сигнал, який ми відчули в оперативній кімнаті, міг надходити саме звідси? — запитала Агата.
- Це одна з можливих причин, — відповів Давид. — Але поки не перевіримо схему підключення, не можемо стверджувати напевно.
Він оглянув пристрій і поклав його назад до коробки.
- Забираємо! Це може стати доказом!
У цю мить за дверима архіву почувся шум. Серж підняв руку, наказуючи всім замовкнути. Кроки наближалися і зупинилися просто за дверима.
Кася повільно відступила до стелажа. Агата підняла зброю. Вероніка міцніше притиснула до себе ноутбук.
Дверна ручка повільно опустилася, але двері не відчинилися.
- Давиде, як там? — ледве чутно запитав Серж.
- Ще кілька секунд.
Давид повернув інструмент. Замок клацнув.
- Готово!
Серж відчинив двері й першим вийшов назовні. За ними був невеликий внутрішній двір. Уздовж стіни стояли контейнери, а біля гаражних воріт припадав пилом старий службовий мікроавтобус.
- Туди, — показав Серж.
Вони швидко перетнули двір, коли Агата вже підходила до автомобіля, за спиною пролунав металевий гуркіт.
Двері архіву відчинилися. У дворі з'явився Павел. Він стояв нерухомо, дивлячись у їхній бік. Обличчя залишалося напруженим, а руки були опущені вздовж тіла.
- Не стріляй, — тихо сказав Серж.
Павел зробив крок, потім ще один. Його рухи були повільними, але впевненими.
- Він іде сюди, — прошепотіла Кася.
Агата стала перед нею.
- Павеле! Зупинись!
Чоловік не відреагував. Він раптом прискорився.
- До автомобіля! — наказав Серж.
Давид відчинив водійські двері, але замки не реагували.
- Чорт! Акумулятор розряджений.
Серж кинувся до дверей з іншого боку.
- Відкривай вручну!
Він ударив долонею по дверній ручці, а потім потягнув її на себе. Двері піддалися.
Агата допомогла Каcі сісти всередину. Вероніка передала Давиду ноутбук і залізла слідом.
Павел уже був за кілька метрів.
Серж зачинив двері й сів за кермо.
- Давиде, запускай двигун!
- Пробую!
Двигун кілька разів прокрутився, але не завівся. Павел ударив долонею по боковому склу. Кася здригнулася.
- Швидше!
Давид повернув ключ ще раз. Двигун запрацював.
- Є!
Серж увімкнув передачу й натиснув на педаль газу. Мікроавтобус рушив, зачепивши боком металевий контейнер. Павел залишився позаду.
Вони виїхали через службові ворота й опинилися на вузькій вулиці.