Варшава, 31 серпня, 19:11
Автомобіль рухався майже порожньою дорогою. Агата сиділа за кермом і постійно перевіряла дзеркало заднього виду. Позаду залишився медичний пункт, а разом із ним і кімната, де вони знайшли сорок першого піддослідного.
Кася тримала на колінах папку з медичними документами. Вона вже кілька разів переглянула записи, але не могла позбутися думки про людей, яких використовували для випробувань.
Вероніка сиділа поруч із нею, тримаючи ноутбук на колінах. На екрані залишався відкритим файл із переліком піддослідних.
- Нам потрібен поліцейський відділок, — сказала Агата. — Там може бути резервний зв'язок, якщо хтось із моїх колег ще працює, ми зможемо отримати підтримку.
- А якщо там уже всі заражені? — запитала Кася.
- Тоді доведеться шукати інше місце, але самі ми далеко не заїдемо.
Вероніка від'єднала флешку від ноутбука й поклала її до кишені.
- У мене є ще одна проблема... Ми знаємо, що третій етап розпочнеться о двадцятій, але не знаємо, що саме станеться після його активації.
- Можливо, вони просто посилять сигнал, — припустила Кася.
- Не думаю, що для цього їм потрібні були всі ці підготовчі етапи. Перший, другий, третій - це послідовна система і ми досі не розуміємо, яку реакцію вони хочуть отримати від людей.
Агата подивилася на годинник.
19:14.
- Спочатку знайдемо людей, яким можна довіряти, а потім розберемося з їхніми планами.
* * *
19:23, поліцейський відділок
Будівля стояла за кілька кварталів від головної дороги, біля входу не було патрульних автомобілів, а вікна першого поверху залишалися темними.
Агата зупинила машину біля службового входу.
- Зачекайте тут!
Вона перевірила зброю, вийшла з автомобіля й підійшла до дверей. Замок був пошкоджений, але двері не відчинялися. Агата кілька разів натиснула на ручку, а потім постукала по металевій поверхні.
Відповіді не було.
Вона дістала службовий телефон і спробувала зателефонувати до чергової частини. Виклик не пройшов.
- Агато! — Вероніка визирнула з автомобіля. — Камера над входом повернулася в наш бік!
Поліцейська підняла голову.
Камера справді змінила положення. Її об'єктив повільно зупинився над жінкою. За кілька секунд двері клацнули.
Агата відступила й підняла зброю.
Зсередини пролунав короткий стукіт.
- Опусти зброю, Агато! Я - Серж Домбровський!
Вона впізнала колегу, але не поспішила опускати зброю.
Двері прочинилися. На порозі стояв чоловік років сорока у формі оперативного підрозділу. На його обличчі була подряпина, а рукав куртки забруднений пилом. Він підняв службове посвідчення.
- Достатньо?
Агата перевірила документ і нарешті опустила зброю.
- Серже, що тут відбувається?
- Якби я знав, уже давно написав би рапорт.
Він відступив, пропускаючи її всередину. Кася та Вероніка швидко вийшли з автомобіля й зайшли до будівлі. Серж зачинив двері та перевірив замок.
- Хто це? — запитав він.
- Кася Новак, медик. Вероніка Карліцька, аналітик. Вони допомагають мені з'ясувати, що сталося.
- Допомагають чи просто опинилися не в тому місці?
- Серже, зараз не час для допитів.
Він подивився на жінок, потім на папку в руках Касі.
- Гаразд! Проходьте до оперативної кімнати... Там ще працює резервне живлення.
У приміщенні горіло кілька ламп. На великому екрані відображалася карта Варшави, але більшість позначок були сірими. Зеленими залишалися лише декілька секторів.
За столом сидів ще один чоловік. Він працював за двома моніторами, а поруч лежали розібрані радіостанції, кабелі та кілька портативних пристроїв.
- Давиде, у нас гості, — сказав Серж.
Чоловік підняв голову.
- Якщо це ще один патруль, який просить відновити зв'язок, нехай зачекає. Я вже третю годину намагаюся зрозуміти, чому наша система поводиться так, наче хтось отримав доступ до всіх каналів одночасно.
- Це не патруль, — відповів Серж. — Це Агата.
Давид підвівся.
- Вишенська? Ти ж була в торговельному центрі?
- Була і там усе почалося.
Вероніка підійшла до екрана.
- Ви отримували незвичайні сигнали через службову мережу?
- Не тільки через неї... Приблизно о шістнадцятій сорок дві почалися збої. Спочатку ми вирішили, що це перевантаження мережі, а потім частина камер почала передавати однакові фрагменти зображення. Деякі патрульні перестали відповідати.
- А ті, хто відповідав? — запитала Кася.
Давид не відразу відповів.
- Двоє повідомили, що їхні напарники почали поводитися дивно... Один патрульний кілька разів поспіль виходив з автомобіля, повертався назад і повторював ті самі рухи, інший стояв перед зачиненими дверима й не реагував на команди.
- Вони були заражені, — сказала Кася.
- Можливо, але я не лікар...
Вероніка відкрила ноутбук.
- Покажіть записи камер за шістнадцяту сорок дві.
Давид глянув на неї з недовірою.
- Навіщо?
- Тому що я шукаю джерело сигналу! У мене є кілька записів, і всі вони мають однакову структуру.
Вона підключила флешку до комп'ютера. На екрані з'явилися звукові хвилі та цифрові позначки. Давид нахилився ближче.
- Звідки це?
- З торговельного центру, медичного пункту та логістичного об'єкта W-17.
Чоловік перестав рухати мишкою.
- W-17?
- Ви знаєте цей об'єкт? — запитала Агата.
- Я бачив його в одному зі службових звітів. Там зареєстровано обладнання, яке не проходило перевірку, але кілька місяців тому воно з'явилося в переліку пристроїв, що отримати дозвіл на тестування міської мережі.
- Хто видавав дозвіл?
- У документах зазначена приватна компанія, але назву я зараз не згадаю.
Вероніка відкрила файл із позначкою F0.
- Подивіться сюди. F0, CHANNEL 03. Цей код зустрічається на всіх пристроях, які ми знаходили.
Давид уважно розглянув інформацію.
- Це не звичайний канал зв'язку. Тут є додатковий ідентифікатор. Схоже, пристрої не просто передають сигнал, а отримують команди з іншого джерела.
- Центральний вузол? — запитала Агата.
- Можливо, але я не можу підтвердити це лише за одним записом.
- У нас є ще документи, — сказала Кася й поклала папку на стіл. — Медичні картки піддослідних. Їх використовували для перевірки реакції на сигнал.
Давид переглянув кілька сторінок.
- Господи...
- Там є список із сорока одного прізвища, — додала Вероніка. — Останні три належать нам.
Серж перевів погляд на Агату.
- Тобто вас теж внесли до цього списку?
- Так, і після двадцятої години, знову щось відбудеться...
- Що саме?
- Ми не знаємо...
Серж повільно поклав документи на стіл.
Тоді ви залишаєтеся тут! Принаймні до того, як ми з'ясуємо, що вони планують!