Варшава. 31 серпня, 17:57.
Фургон рухався порожньою вулицею. Агата тримала обидві руки на кермі й постійно перевіряла дзеркала. За останні кілька хвилин вони не зустріли жодної поліцейської машини, швидкої допомоги чи пожежного автомобіля.
Для міста, яке ще кілька годин тому жило звичайним життям, це було неприродно.
- Скільки до відділку? — запитала Кася.
- Якщо дороги вільні, хвилин десять.
- А якщо ні?
- Тоді шукатимемо інший шлях.
Вероніка сиділа поруч із водієм і переглядала фотографії, які зробила в сервісному центрі. Вона збільшила зображення технічного журналу і знову прочитала позначення.
F0 / CHANNEL 03 / STATUS: READY.
- Я знайшла ще дещо, — сказала вона.
Агата не відводила погляду від дороги.
- Кажи.
- У документах є дата першого тестування - двадцять шосте серпня, але обладнання почали доставляти до торговельних центрів раніше. Виходить, випробування проводили ще до офіційного продажу.
- Де саме?
- Тут немає адреси, лише код об'єкта: W-17.
Кася нахилилася вперед.
- Можливо, це склад?
- Або лабораторія... Я не можу поки визначити...
- Але тепер у нас є місце, яке можна перевірити, — сказала Агата.
- Якщо ми взагалі зможемо дістатися туди, — відповіла Вероніка.
На перехресті попереду стояла вантажівка. Її кабіна була відчинена, а причіп перекривав майже всю дорогу.
Агата пригальмувала.
- Об'їхати не вийде... Доведеться подивитися, що там!
Вона зупинила фургон за кілька метрів від вантажівки.
Кася визирнула у вікно.
- Усередині хтось є!
За кермом сидів чоловік. Його голова була опущена на кермо, а одна рука звисала біля дверей.
- Можливо, водієві потрібна допомога, — сказала вона.
- Спочатку перевіримо обстановку, — відповіла Агата.
Вона дістала зброю й вийшла з автомобіля.
- Залишайтеся тут.
- Я піду з тобою, — сказала Кася.
- Ні! Ти залишаєшся з Веронікою.
Агата обережно наблизилася до кабіни. Вона постукала по дверцятах, але чоловік не ворухнувся.
- Поліція! Ви мене чуєте?
Відповіді не було. Агата відчинила двері. Чоловік повільно підняв голову. Його очі були широко розплющені. На шиї виднілася темна пляма, а на сорочці були сліди крові.
- Краще не підходьте! — наказала Агата і підняла зброю.
Чоловік раптом кинувся вперед.
Вона відскочила, але він встиг схопити її за рукав. Агата вдарила його руків'ям зброї й вирвалася. Чоловік упав на асфальт, проте майже відразу почав підводитися.
- Агато! — закричала Кася. Вона вибігла з фургона.
- Назад! — крикнула Агата, але було пізно: з протилежного боку вантажівки з'явилися ще двоє людей. Вони рухалися швидко й не звертали уваги на автомобілі, що стояли поруч. Кася схопила з узбіччя металевий знак і кинула його на дорогу. Гучний удар привернув увагу одного з переслідувачів. Він різко повернувся на звук.
- До машини! — наказала Агата. Вона відступала, не відводячи погляду від чоловіка. Кася допомогла їй дістатися фургона. Вероніка вже пересунулася на заднє сидіння й відчинила двері.
Агата сіла за кермо, увімкнула передачу й натиснула на газ.
Фургон врізався в край причепа. Метал скреготнув, дзеркало розбилося, але автомобіль протиснувся між вантажівкою й бордюром.
Заражені залишилися на дорозі.
- Ти ціла? — запитала Кася, повертаючись до Агати.
- Так! Рукав порваний, але все було гаразд.
- Дай подивлюся!
- Пізніше!
Агата сильніше натиснула на педаль газу.
* * *
17:59
Вони виїхали на ширшу вулицю. Попереду виднілися кілька багатоповерхових будинків, невеликий супермаркет і автобусна зупинка. На зупинці стояли люди.
Кася спочатку подумала, що це звичайні пасажири, які чекають на транспорт, але потім помітила, що всі вони стояли обличчям до дороги, не рухаючись і не розмовляючи.
- Знову вони, — сказала вона.
Агата зменшила швидкість. На даху супермаркету світився великий рекламний екран. Зображення змінювалися кілька разів, а потім з'явився чорний фон.
F0.
Вероніка нахилилася вперед.
- Зупини машину!
- Ти збожеволіла?!
- Подивися на екран!
Агата глянула на рекламний щит.
- Ще хвилина, — сказала Вероніка.
- До чого? — запитала Кася.
- Не знаю, але в сервісному центрі був такий самий таймер.
Агата зупинила фургон біля будинку й вимкнула двигун.
- Тоді чекаємо тут, якщо це черговий сигнал, я не хочу опинитися серед натовпу.
Кася перевірила аптечку. Вероніка відкрила ноутбук і підготувала запис звуку. На вулиці нічого не відбувалося. Потім годинник на рекламному екрані змінився.
18:00
Усі світлофори навколо згасли. Телефони в автомобілях, магазинах і на зупинці одночасно засвітилися. Декілька людей, які стояли біля автобусної зупинки, повільно опустили голови.
Пролунав сигнал. Він був нижчим за попередні, але набагато довшим.
Кася відчула, як стискаються м'язи шиї. Їй захотілося відчинити двері й вийти на дорогу. Вона вхопилася за ручку сидіння. Вероніка заплющила очі й притиснула долоні до вух. Агата міцно тримала кермо. Її рука потягнулася до ключа запалювання, але вона змусила себе зупинитися.
- Не виходити, — промовила вона. — Що б не сталося, не виходити!
Сигнал припинився. На кілька секунд місто завмерло, а потім люди на зупинці одночасно підняли голови. Вони розвернулися й рушили до найближчих будинків. Усі в одному напрямку.
- Що вони роблять? — прошепотіла Кася.
Вероніка подивилася на екран ноутбука.
- Це не просто повторення попереднього сигналу.
Вона відкрила спектрограму й порівняла новий запис із попереднім.
- Тут інша послідовність. Вона довша, має кілька окремих частин. Можливо, сигнал змінює не тільки поведінку заражених, а й спосіб їхньої взаємодії.
- Тобто вони тепер можуть координуватися? — запитала Агата.
- Я не можу це підтвердити, але те, що ми щойно побачили, дуже схоже на одночасну реакцію на одну команду.
Кася дивилася на людей, які зникали за будинками.
- Вони йдуть до якогось місця.
Агата завела двигун.
- Нам потрібно дізнатися, куди.