Варшава. 31 серпня. 17:12.
Кася зачинила двері технічного приміщення й перевірила свою сумку з аптечкою. Двох перев'язувальних пакетів, кількох бинтів та антисептика було недостатньо навіть для десяти поранених, а судячи з криків, що долинали з торговельних залів, допомога була потрібна багатьом.
Телефон не ловив мережу. Останнє повідомлення від матері залишалося непрочитаним, а виклики не проходили. Кася сховала його в кишеню й повернулася до монітора спостереження.
На екрані знову з'явився напис, який вона бачила кілька хвилин тому.
ОБ'ЄКТИ ВИЯВЛЕНО.
Вона не розуміла, чому їхні імена опинилися в системі торговельного центру, і не мала часу шукати пояснення.
Монітор блимнув. Зображення перемкнулося на другий поверх.
Біля ескалатора лежав чоловік. Двоє людей стояли над ним, нерухомі, з опущеними руками. Коли з динаміків пролунав короткий електронний сигнал, вони одночасно повернули голови до чоловіка й почали наближатися.
Кася відступила від монітора. Вона вже бачила, як сигнал змінював поведінку людей. Відчувала його вплив на себе. Це не було звичайним страхом чи запамороченням. На коротку мить виникало сильне бажання зробити щось, чого вона сама не хотіла.
Вона не була захищена. Їй просто вдавалося вчасно зупинятися.
За дверима пролунав удар.
- Є тут хтось? — запитав чоловічий голос.
Кася не відразу відповіла.
- Хто ви?
- Охорона...
Вона зазирнула у віконце. За дверима стояв чоловік у формі, притискаючи долоню до закривавленого передпліччя.
Кася відчинила.
- Заходьте! Швидко!
Охоронець увійшов, і вона відразу посадила його на стілець. Рана була неглибокою, але кровотечу потрібно було зупинити.
- Що сталося? — запитала вона, обробляючи пошкодження.
- Люди нападають на всіх навколо. Спочатку ми думали, що це масова бійка. Потім почалися дивні речі: деякі заражені завмирають, коли лунає сигнал, а після нього рухаються одночасно.
- Заражені? Ви впевнені, що це зараження?
- Не знаю, як іще це назвати.
Кася закінчила перев'язку.
- Є вихід із цієї частини будівлі?
- Через службовий коридор можна дістатися підземного паркінгу, але я не знаю, чи він безпечний.
- Тоді перевіримо.
Вона забрала аптечку, ліхтарик і телефон. Перед виходом ще раз подивилася на монітор. Три імені зникли. Замість них залишився короткий напис: СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРОДОВЖИТИ.
Кася вимкнула екран і вийшла в коридор. Вона ще не знала, що дві інші жінки, чиї імена з'явилися на моніторі, теж намагаються вибратися з пастки...
* * *
Кафе на першому поверсі. 17:14.
Вероніка сиділа навпочіпки за перекинутим столом. Ноутбук лежав перед нею на підлозі, а навколо валялися уламки посуду, сумки й залишені покупцями речі. Вона не пам'ятала, коли саме кафе перетворилося на місце нападу. Усе сталося надто швидко - спочатку пролунав сигнал, потім кілька відвідувачів почали поводитися дивно: один чоловік кинувся на офіціанта, жінка біля каси впала, а інші люди побігли до виходу, хтось перекинув стіл, хтось розбив вікно.
Вероніка спробувала втекти разом з усіма, але біля сходів її накрило запамороченням. Вона зупинилася й відчула сильний імпульс повернутися до кафе. На щастя, ноутбук залишився в сумці. Вероніка дістала його, увімкнула запис сигналу, який автоматично зберігся на її пристрої, і зосередилася на звуковій хвилі.
Вона працювала з даними щодня. Шукала закономірності там, де інші бачили хаотичні цифри і зараз їй було необхідно зрозуміти, що саме вона почула. На спектрограмі з'явилися повторювані фрагменти. Вероніка збільшила масштаб. Сигнал складався з кількох коротких імпульсів, між якими були однакові інтервали - це не нагадувало випадкову перешкоду. Вона перевірила частоту, тривалість і часові мітки, а потім порівняла запис із файлом, який зберігала ще до початку нападу.
За кілька днів до цього Вероніка отримала технічні журнали партії електронних пристроїв, що продавалися в торговельних центрах Варшави. Документи мали дивні розбіжності: однакові серійні номери, повторювані помилки в часових мітках і незрозумілі звернення до зовнішніх серверів.
Вона ще не встигла завершити аналіз. Тепер на екрані перед нею були два записи. Вони збігалися.
Вероніка відчула, як у неї похололи руки.
- Це неможливо, — прошепотіла вона.
Вона зберегла файли на флешку, вимкнула бездротові з'єднання ноутбука й поклала пристрій у сумку.
За столами почався рух. Чоловік у темній куртці підвівся з підлоги. Його сорочка була забруднена кров'ю, а на щоці виднілася рана. Він повільно повернув голову до Вероніки. Та завмерла. Чоловік зробив крок в її сторону.
- Не підходьте, — сказала вона, хоча сама не вірила, що він послухається.
Він різко прискорився. Вероніка схопила ноутбук, сумку й кинулася до дверей кухні. Чоловік ударився об стіл, перекинув його, але не зупинився. Вона прослизнула за стійку, вибігла в службовий коридор і зачинила за собою двері.
У кишені завібрував телефон. Невідоме повідомлення: 13–7–0–0–4. Вероніка сфотографувала екран, перш ніж повідомлення зникло. Вона не знала, що означають цифри. Але тепер мала запис сигналу, докази дивної активності електронних пристроїв і повідомлення, яке з'явилося саме в момент нападу.
Їй потрібна була поліція і вона рушила до службових сходів.
* * *
Біля головного входу. 17:16.
Агата витягнула з-під перекинутого рекламного стенда чоловіка, який не міг самостійно підвестися. Вона допомогла йому дістатися до стіни, перевірила, чи немає серйозних травм, і наказала залишатися на місці.
- Поліція! Усім, хто може рухатися самостійно, прямуйте до найближчого аварійного виходу! Не наближайтеся до людей, які поводяться агресивно! - Її голос лунав над шумом натовпу, але виконували наказ далеко не всі. Частина людей намагалася вибратися; інші стояли нерухомо, дивлячись у бік рекламних екранів - кілька заражених рухалися між ними, не звертаючи уваги на перешкоди.
Агата бачила бійки, поранених і паніку, проте найстрашнішим було інше: коли лунав сигнал, люди змінювали поведінку майже одночасно.
Жінка сама відчула його вплив: на кілька секунд їй здалося, що потрібно опустити зброю й дозволити одному з нападників пройти повз. Вона ледве встигла усвідомити, що це бажання не мало жодного логічного пояснення. Вона відступила за бетонну колону й натиснула кнопку рації.
- Центральна, це Вишенська! Масові напади, численні постраждалі! Потрібні додаткові екіпажі та медики! Повторюю, потрібні додаткові екіпажі!
У відповідь пролунало шипіння.
- Центральна, прийміть повідомлення! - зв'язок обірвався.
Агата перевірила телефон. Мережа зникала й з'являлася, а екстрений виклик не проходив. Вона дістала службову камеру й почала фотографувати місце події. На кількох кіосках із електронікою лежали однакові чорні пристрої. Деякі були розбиті, інші продовжували блимати червоними індикаторами.
Агата підійшла до найближчого кіоску. На цінниках не було назви виробника, лише штрихкоди й позначення партії. Вона сфотографувала їх. У цей момент один із пристроїв видав короткий сигнал. Вона відскочила, але її рука мимоволі потягнулася до апарата, але вона зупинилася й відступила на кілька кроків. Агата не могла пояснити, що саме відчула, однак тепер знала, що сигнал був небезпечним навіть для тих, хто ще контролював власні дії.
Поряд упав чоловік. Він ударився плечем об підлогу, але відразу підвівся. На його обличчі не було болю. Він розвернувся до Агати й кинувся вперед. Вона ухилилася, схопила його за руку й спробувала притиснути до стіни. Чоловік виявився сильнішим, ніж вона очікувала. Він ударив її ліктем у плече, вирвався й знову пішов у наступ.
Агата застосувала прийом, якого навчалася на службі, і повалила його на підлогу, але щойно відпустила, він знову почав підводитися. Вона не стала витрачати час на затримання. Відступила за стійку, зачинила за собою двері службового приміщення й перевірила зброю. Руки тремтіли, плече боліло, але вона могла рухатися.
На телефон надійшло повідомлення з невідомого номера.
13–7–0–0–4.
Агата зберегла його й подивилася на фотографії, зроблені біля кіоску - однакові пристрої та повторюваний сигнал, люди, які втрачали контроль над поведінкою... Це вже не виглядало як випадковий збіг.
Агата мала знайти спосіб зв'язатися з іншими поліцейськими, але спочатку потрібно було вибратися з будівлі. Вона перевірила план евакуації на стіні. Найближчий шлях до паркінгу проходив через службовий коридор. Саме туди вона й попрямувала.