РОЗДІЛ 10: ЖАХ У НОЧІ

Ніч огорнула особняк, і густий морок спустився на його зали та коридори. Команда "Тасманійських тигрів" вирішила залишитись на ніч у будинку, щоб зрозуміти, з чим вони мають справу. До того ж, залишатися в такому місці одному було б безумством. Вони розташувалися в кімнатах, намагаючись не віддалятися один від одного надто сильно.

Олівія влаштувалася в одній із спалень на другому поверсі. Спочатку вона не могла заснути, прислухаючись до кожного скрипу та шереху. Здавалося, стіни особняка шепотіли їй давні таємниці та жахи, але втома взяла своє, і вона нарешті задрімала.

Раптом вона прокинулася від холодного дотику на обличчі. Її очі розплющились, і перед нею стояла бліда, примарна постать жінки з спотвореним обличчям. Олівія скрикнула від жаху, її серце шалено калатало. Фігура зникла, але страх не йшов.

Крик Олівії луною промайнув по всьому особняку. Райан, Ітан та інші миттю схопилися з місць і кинулися до її кімнати. Райан першим увірвався до кімнати, в руках у нього була палиця, готова до оборони.

— Олівія, що сталося? — спитав він, озираючись на всі боки.

Олівія, тремтячи, вказала на місце, де стояла примарна постать.

— Тут була жінка... привид. Вона просто дивилася на мене.

Райан обійняв її, намагаючись заспокоїти.

— Все гаразд, ми з тобою. Ми у всьому розберемося.

Тим часом Ітан і Коннор обстежили решту кімнат і коридоров. Раптом вони почули шепіт і хихикання, що долинало з темряви. Примарні постаті миготіли в кутках їхнього зору, створюючи атмосферу паніки та жаху.

- Ми не одні в цьому будинку, - сказав Ітан, його голос тремтів. — Ці духи не просто лякають нас, вони намагаються вигнати нас.

Дейвід, приєднавшись до них, кивнув:

— Треба триматись разом. Вони нападають, коли ми поділені.

Елліотт, що залишився внизу для проведення ритуалу захисту, почув шум і поспішив нагору. Він відчував холодний вітер, що пронизував коридори, і бачив, як примарні постаті пролітають мимо.

— Ми повинні об'єднати сили, щоб протистояти цьому прокляттю, — сказав він, збираючи всіх в одній із великих кімнат на першому поверсі.

Коли всі зібралися разом, Елліотт почав вимовляти захисні заклинання, намагаючись заспокоїти духів. Примарні постаті кружляли навколо, шепотіли погрози та попередження:

— Забирайтеся... ви всі помрете...

Олівія, тремтячи, міцно тримала Райана за руку. Вона відчувала, як зловісні сили намагаються проникнути в її свідомість, але поряд з Райаном їй було спокійніше.

— Ми не можемо піти, не розібравшись із цим, — твердо сказав Райан, дивлячись на Елліотта. — Ти зможеш нас захистити?

Еліотт кивнув:

— Так, але нам потрібно більше інформації про прокляття. Ми повинні знайти джерело цієї сили та нейтралізувати його.

Ніч тяглася нескінченно, і команда розуміла, що перед ними стояло завдання не лише розкрити таємницю особняка, а й вижити в цьому пеклі. Примари не збиралися відпускати їх так просто, і кожен новий шепіт, кожен новий скрип підлоги підтверджували це.

Вони знали, що вранці доведеться знову поринути в архіви та старі записи, щоб знайти ключ до розгадки. А поки що вони повинні були триматися разом і не піддаватися паніці, незважаючи на весь жах, що їх оточував.