РОЗДІЛ 6: ПОВЕРНЕННЯ В ЛІС

Після наради в офісі команда почала діяти. Дейвід і Ітан, озброєні новою інформацією, направилися назад у густі ліси на околиці Сіднея. Їх супроводжував лісник Гаррі, людина, яка знала ці ліси як свої п’ять пальців. Гаррі вже одного разу привів їх до слідів загадкової "лисиці", і тепер вони сподівалися знайти більше доказів.

Ліс був залитий сонячним світлом, яке пробивалося крізь густе листя, створюючи химерні візерунки на землі. У повітрі витав запах свіжості та хвої, але напруження в групі відчувалося чітко. Вони знали, що десь серед дерев ховається щось, що може бути небезпечним.

— Отже, Гаррі, з чого почнемо? — запитав Дейвід, намагаючись зорієнтуватися на місцевості.

— Ми підемо туди, де я минулого разу знайшов сліди, — відповів лісник, вказуючи вглиб лісу. — Там була стежка, яка вела до великого озера. Думаю, що ця істота може ховатися десь поблизу.

Їхній шлях пролягав через густі хащі, де кожен крок був як проходження крізь лабіринт із дерев та кущів. Гаррі впевнено вів їх, наче у нього був внутрішній компас, завжди показуючи правильний напрямок.

Пройшовши кілька кілометрів, вони нарешті вийшли на невелику галявину в лісі. Гаррі зупинився та вказав на землю.

— Ось вони, — сказав він. — Тут я минулого разу знайшов сліди.

Ітан присів і уважно оглянув землю. Сліди були величезними, набагато більшими, ніж він очікував. Вони були чітко відбиті у м’якому ґрунті, ніби хтось вдавлював їх з величезною силою.

— Дейвіде, поглянь, — вимовив Ітан, показуючи на сліди. — Ці сліди за розміром більші, ніж ведмежі. Як це можливо?

Дейвід приєднався до нього, намагаючись знайти відповідь. Він повільно обійшов сліди, оглядаючи їх з усіх боків.

— Це дійсно дивно, — погодився він. — Я ніколи не бачив нічого подібного. Вони явно належать якійсь великій істоті. Але як така істота могла залишитися непоміченою?

Лісник Гаррі кивнув головою, його обличчя виражало серйозність і тривогу.

— Я сам у шоці, — промовив він, зітхаючи. — Виходить, ця істота більша за грізлі, і набагато небезпечніша. Якщо вона може залишати такі сліди, нам слід бути дуже обережними.

Ітан підвівся, його погляд був зосереджений на слідах.

— Ми повинні знайти цю істоту, — сказав він. — Якщо вона дійсно така небезпечна, ми не можемо дозволити їй залишатися на волі. Девіде, як думаєш, куди вона могла піти?

Дейвід задумливо оглянув ліс.

— Судячи з напрямку слідів, вона рухається до озера, — припустив він. — Можливо, вона там і ховається. Нам потрібно слідувати за слідами і бути готовими до всього.

— Добре, — погодився Ітан. — Гаррі, веди нас до озера. Ми повинні знайти цю істоту, перш ніж вона завдасть шкоди.

Лісник кивнув і знову повів їх вперед. Сліди ставали все більш помітними, ніби істота все більше заглиблювалася в ліс. Кожен крок наближав їх до розгадки цієї таємниці, але також і до небезпеки, яка ховалася в глибині лісу.

Продовжуючи рух по сліду, Дейвід та Ітан розуміли, що кожен їхній крок веде до чогось невідомого і, можливо, небезпечного. Ліс навколо них ставав усе густішим, і звуки цивілізації поступово зникали, замінюючись шелестом листя та щебетом птахів.

— Як думаєш, Ітане, що це за звір? — запитав Дейвід, ламаючи гілку, щоб пройти далі.

— Не знаю, — відповів Ітан, продовжуючи слідувати за Гаррі. — Але якщо він настільки великий, як ми припускаємо, то ми повинні бути готовими до всього. Це не просто звичайна лисиця.

Гаррі зупинився і обернувся до них.

— Тут сліди стають ще більш явними, — сказав він, показуючи на землю. — Дивіться, вони ведуть прямо до озера.

Дейвід присів і оглянув сліди. Вони дійсно були величезними і виглядали так, ніби істота важила кілька тонн.

— Гаррі, ти коли-небудь чув про таких тварин у цих лісах? — запитав він, піднімаючись.

— Ні, нічого подібного, — відповів лісник. — Цей ліс завжди був домом для звичайних тварин. Але нічого такого великого й дивного. Це щось нове.

— Ми повинні бути дуже обережними, — сказав Ітан, тримаючи руку на зброї. — Якщо ця істота дійсно небезпечна, ми повинні бути готові до будь-яких несподіванок.

Вони продовжили свій шлях до озера, сліди ставали все більш свіжими і явними. По мірі наближення до води вони помітили, що ліс ставав більш тихим, ніби всі тварини уникали цього місця.

Нарешті, вони вийшли до озера. Вода була темною і спокійною, оточеною густими деревами. Сліди вели прямо до берега, де зникали.

— Тут щось не так, — сказав Дейвід, оглядаючись навколо. — Сліди просто обриваються. Ніби істота пішла під воду.

— Або ховається десь поблизу, — додав Ітан, уважно оглядаючи берег. — Ми повинні ретельно оглянути це місце.

Вони почали обстежувати околиці озера, намагаючись знайти будь-які сліди, які могли б привести їх до розгадки. Гаррі залишався на березі, готовий до будь-яких несподіванок.

— Ітане, подивись сюди, — раптом покликав Дейвід. — Я знайшов щось.

Ітан підійшов до нього і побачив дивні подряпини на дереві, ніби хтось або щось з величезною силою подряпало кору.

— Це явно не звичайна тварина, — сказав Ітан, дивлячись на подряпини. — Нам потрібно бути дуже обережними.

— Ми повинні повернутися в місто і підготуватися, — запропонував Дейвід. — Ми не знаємо, з чим маємо справу, і краще бути готовими до всього.

— Згоден, — кивнув Ітан. — Ми повинні повідомити команді і підготувати план дій.

Вони повернулися до Гаррі і почали шлях назад. Тепер вони знали, що ліс приховує щось дійсно небезпечне й загадкове. Питання було в тому, як це зупинити і хто стоїть за цим.