ГЛАВА 4: РОЗДУМИ І НОВА ЗАЧІПКА

Вечір опустився на Сідней, забарвлюючи небо у теплі відтінки рожевого та оранжевого. Вулиці міста наповнювались легким вітерцем, який приносив бажану прохолоду після жаркого дня. Олівія, втомлена і заглиблена у роздуми, повільно йшла додому. Маленькі вуличні кафе заповнювалися людьми, які поспішали провести вечір у приємній компанії, але думки Олівії були далеко.

Вона не могла викинути з голови те, що розповіли підлітки. Лисиця з дев'ятьма хвостами... Куміхо... Звучало як щось із казок, міфів чи легенд. Олівія звикла стикатися з незрозумілим та загадковим у своїй роботі детектива, але це було щось особливе.

Піднявшись сходами до своєї квартири, вона відкрила двері й, не знімаючи взуття, пройшла прямо на кухню. Першим ділом вона ввімкнула чайник і сіла на стілець. У голові крутилися думки про міфічні істоти, наукові експерименти і те, що це все може означати.

Зробивши глибокий вдих і випивши ковток гарячого чаю, Олівія вирішила зателефонувати своєму старому знайомому — Міллі Паттерсон, вченій-біологу, яка спеціалізувалась на вивченні генетики тварин. Міллі завжди була тією людиною, яка могла допомогти розібратися у найзагадковіших випадках.

Олівія знайшла номер у контактах і натиснула на виклик. Телефон кілька разів пролунав, перш ніж на іншому кінці дроту пролунав бадьорий голос.

— Привіт, Олівія! Як давно ми не спілкувались! — вигукнула Міллі, її голос був сповнений радості та енергії.

— Привіт, Міллі. Так, давно не чулися, — усміхнулася Олівія, відчувши, як втома трохи відступає. — У мене до тебе дивне запитання. Ти ж вивчаєш генетику тварин, так?

— Так, звичайно. Що сталося? Ти звучиш схвильовано.

Олівія глибоко зітхнула і почала розповідати.

— Сьогодні ми були в лісі, де кілька людей бачили величезну істоту. Вона схожа на лисицю, але з дев'ятьма хвостами. І ця істота, за словами очевидців, виглядала так, ніби вона... жива і міфічна. Ти коли-небудь чула про щось подібне?

На іншому кінці дроту запанувала тиша, і Олівія майже могла відчути, як Міллі обробляє інформацію.

— Лисиця з дев'ятьма хвостами... Куміхо? — нарешті промовила Міллі, задумливо. — Це звучить як корейський міф. Легенди говорять, що Куміхо — це істота, яка може приймати вигляд красивої жінки, щоб заманювати людей. Але це ж всього лише міфи.

— Я також так думаю, — погодилася Олівія. — Але хлопці, які бачили цю істоту, описали її дуже детально. І у нас є сліди та клаптики шерсті, які не відповідають жодній відомій тварині. Можуть існувати такі істоти насправді? Чи це може бути щось штучно створене?

— Слухай, — відповіла Міллі, і її голос став більш серйозним. — У наші дні межі між міфами і реальністю розмиті. Сучасна наука і технології дозволяють створювати такі речі, про які ми раніше могли тільки мріяти. Можливо, це якийсь генетичний експеримент або штучне створіння.

— Ти думаєш, хтось міг створити таку лисицю в лабораторії? — запитала Олівія, відчуваючи, як по її спині пробіг холодок.

— Цілком можливо, — відповіла Міллі. — Є багато таємних проєктів, про які ми нічого не знаємо. Але щоб створити таку істоту, потрібно володіти неймовірними знаннями та ресурсами. Я можу допомогти тобі розібратися з цим. Якщо у тебе є зразки шерсті або інші докази, відправ їх мені. Я проведу аналіз.

— Дякую, Міллі. Це було б дуже корисно, — Олівія відчула полегшення. — Я надішлю тобі зразки завтра вранці. І якщо знайдеш щось незвичайне, одразу повідом мені.

— Звичайно, Олівія. Чекатиму на твою посилку, — запевнила Міллі. — І будь обережна. Якщо це дійсно якийсь експеримент, то люди, що стоять за ним, можуть бути дуже небезпечними.

— Я завжди обережна, — усміхнулася Олівія. — Дякую, Міллі. Я зв’яжуся з тобою, як тільки будуть результати.

Вимкнувши телефон, Олівія відчула себе трохи спокійніше. Завтра вони зроблять крок уперед у розслідуванні. Вона зібрала всі думки воєдино і, допивши чай, пішла готуватися до сну. В голові крутилися думки про те, що ж вони відкриють завтра.

___