РОЗДІЛ 2: ЗУСТРІЧ ІЗ ЛІСНИКОМ

Того ж дня команда "Тасманійських тигрів" прибула до околиці заповідника Лейн-Коув. Зустріч із лісником мала пролити світло на таємничу істоту, яка сіяла страх у місцевих лісах.

Дорога до місця призначення проходила через густі зарості евкаліптових дерев і низькорослих чагарників. Ліси Сіднея завжди вирізнялися своєю дикою красою, але цього разу вони здавалися особливо похмурими. Легкий ранковий туман ще не розсіявся, надаючи всьому оточенню примарного вигляду. Сонячні промені насилу пробивалися крізь щільну листву, залишаючи землю вкритою м'яким зеленим світлом.

Коли команда під'їхала до призначеного місця, їх зустрів лісник. На перший погляд він здавався типовим австралійцем: середніх років, засмаглий, з трохи сивим волоссям і серйозним поглядом. Він носив широкополий капелюх і стару куртку, з-під якої визирав картатий сорочок.

— Привіт, мене звати Гаррі Тейлор, — представився він, потискуючи руку Райану. — Я працюю тут вже понад двадцять років, але такого раніше не бачив.

— Привіт, Гаррі. Ми "Тасманійські тигри". Райан Картер, а це моя команда — Олівія, Коннор, Девід і Ітан, — Райан представив кожного. — Ми тут, щоб допомогти розібратися з цією дивною лисицею.

Гаррі кивнув і жестом запросив їх слідувати за собою. Вони попрямували стежкою, що вела вглиб лісу. Гаррі розповідав про свої спостереження, час від часу зупиняючись, щоб показати сліди на землі.

— Ось, погляньте, — він указав на глибокі відбитки в м'якому ґрунті. Сліди були величезними, набагато більшими за звичайні лисячі лапи. — Я знайшов ці сліди вчора вранці. Спочатку подумав, що це жарт або підробка. Але потім зрозумів, що тут не все так просто.

— Ви впевнені, що це сліди лисиці?— Ви впевнені, що це сліди лисиці? — запитала Олівія, уважно вивчаючи відбитки.

— Наскільки це можливо. За формою нагадують лисячі, але розмір і глибина не відповідають, — відповів Гаррі. — Я також знайшов ці сліди в інших місцях лісу, що свідчить про те, що ця істота пересувається досить активно.

Рухаючись далі стежкою, вони підійшли до невеликої галявини. Гаррі зупинився і вказав на кілька порваних наметів і розкидані речі.

— Тут недавно відпочивала група туристів, — сказав він. — Вони зникли дві ночі тому. Поліція вважає, що їх могло налякати щось, і вони просто втекли, але я думаю, що їх щось вистежувало.

— Це була та сама істота? — запитав Коннор, оглядаючи порвані намети.

— Схоже на те. Я знайшов кілька клаптиків рудої шерсті неподалік, — Гаррі витягнув з кишені невелику сумку і показав її вміст: пучок довгого, густого волосся рудого кольору.

— Ми заберемо це для аналізу, — запропонував Девід. — Можливо, це допоможе нам зрозуміти, з чим ми маємо справу.

Вони продовжували оглядати місце події. Гаррі розповідав про інші випадки, коли люди повідомляли про дивні звуки та рухи в лісі, які неможливо було пояснити звичайними тваринами. Команда почала усвідомлювати, що ця істота не просто випадково опинилася в лісі — вона полювала, і її розміри та сила робили її особливо небезпечною.

Коли вони закінчили огляд, Райан подякував Гаррі та пообіцяв тримати його в курсі всіх нових знахідок.

— Сподіваюся, ви зможете розібратися з цим, поки ще ніхто не постраждав, — сказав Гаррі, проводжаючи їх до виходу з лісу. — Будьте обережні. Цей ліс може бути оманливо красивим, але він приховує багато таємниць.

Команда кивнула на знак згоди. Вони розуміли, що попереду їх чекає складне і небезпечне розслідування, але вони були готові до цього. Їх очікувала нова, ще нерозгадана загадка, яка могла привести до несподіваних відкриттів.