РОЗДІЛ 20: НЕВЛОВИМИЙ ЛЕНС ПЕЙДЖ

Дейвід Холт сидів за своїм столом, тримаючи в руках телефон. На іншому кінці лінії мав відповісти Ленс Пейдж, колишній співробітник галереї, чия поведінка після зникнення картини здавалася підозрілою. У голові Дейвіда крутилося безліч запитань. Він набрав номер і натиснув кнопку виклику.

- Алло? - пролунав голос на іншому кінці лінії. Він був нервовий, але спробував спокійно звучати.

- Ленс Пейдж? — почав Дейвід, намагаючись говорити впевнено, але дружелюбно. — Це детектив Девід Холт із агентства "Тасманійські тигри". Я хотів би поставити вам кілька запитань щодо вашого часу роботи в галереї.

- Детектив? — голос Пейджа став ще більш настороженим. — Що ви хочете дізнатися?

— Йдеться про недавній інцидент із картиною, яка була на короткий час викрадена, — пояснив Дейвід. — Ми помітили, що ви звільнилися невдовзі після цієї події. Може, ви могли б розповісти нам, що сталося тієї ночі?

Ленс замовк на кілька секунд, які здалися вічністю.

— Я не знаю, що ви хочете почути, — нарешті відповів він. - Я просто охороняв галерею. Нічого дивного не помітив.

Дейвід відчув, що Ленс щось приховує. Він вирішив натиснути трохи сильніше, але все ж таки зберігаючи дружній тон.

- Розумію, - сказав він. — Але записи камер говорять про інше. Картина зникла, а потім знову з'явилася. Таке не могло статися просто так. Може, ви щось бачили чи чули?

- Я вже сказав, - повторив Пейдж, але його голос здригнувся. - Я нічого не знаю. Мені довелося піти, бо мав особисті проблеми.

- Особисті проблеми? — перепитав Дейвід, зачепившись за його слова. — Може, хтось погрожував вам чи вашому близькому?

- Ні, нічого такого, - швидко відповів Ленс. — Слухайте, детективе, мені треба йти. Я не можу більше казати.

Перш ніж Дейвід встиг щось відповісти, лінія обірвалася. Він видихнув і глянув на телефон, наче сподіваючись, що Пейдж передзвонить.

- Що він сказав? - Запитав Райан Картер підійшовши до Дейвіда.

— Він нервував, — відповів Дейвід, підводячись із стільця. — Сказав, що не знає нічого про картину і що мав особисті проблеми. Але я впевнений, що він щось ховає.

Олівія підійшла до них, тримаючи в руках ноутбук.

— Можливо, ми зможемо знайти щось корисне в минулому, — запропонувала вона. — Я можу перевірити його зв'язки та з'ясувати, чи був він замішаний у чомусь підозрілому.

Ітан кивнув, підтримуючи її ідею.

— Це може бути гарна зачіпка, — сказав він. — Якщо Пейдж справді замішаний, його зв'язок із кимось може дати нам нові підказки.

Раян замислився на мить, а потім повернувся до команди.

- Добре, Олівія, займися цим. Дейвіде, спробуй знову зв'язатися з Пейджем пізніше. Можливо, він буде більш балакучий, коли заспокоїться. А поки що ми повинні продовжувати вивчати картину та шукати інші сліди.

Тим часом Олівія поринула в дослідження минулого Ленса Пейджа. Вона перевіряла його соціальні мережі, записи про минулі місця роботи та зв'язки з колегами. Але що глибше вона копала, то менше знаходила.

— Нічого підозрілого, — сказала вона за кілька годин, втомившись від пошуку. — Він просто звичайна людина. Жодних кримінальних зв'язків, жодних боргів. Все чисто.

Райан зітхнув. Вони знову опинилися в безвиході. Картина, яка зникає і з'являється, невловимий охоронець і фарби, яких не існує на Землі — все це складалося в головоломку, до якої вони поки що не могли знайти ключа.

— Ми маємо бути на крок попереду, — сказав він, намагаючись мотивувати команду. — Якщо Ленс не дасть нам відповіді, то їх треба шукати в іншому місці. Продовжуйте вивчати картину та стежити за будь-якими дивностями навколо галереї. Ми близькі до розгадки, це відчуваю.

Детективи розійшлися за своїми завданнями, розуміючи, що на них чекає ще багато роботи. Таємниця картини стала для них не лише професійним викликом, а й особистою справою. Вони були сповнені рішучості розкрити цю загадку, якою б складною вона не була.